Епілог

*4 роки потому*

За вікном співали пташки, а легкий теплий вітерець залетів у кімнату крізь прочинене вікно. Весна повільно уступала своє місце літу, а в замку Каррії… панував хаос.

Минуло більш ніж чотири роки відтоді, як демони почали жити серед нас. Відтоді, як Сайрас зник остаточно. Не можу сказати, що все йшло, як по маслу, та могло бути значно гірше. Перший рік був особливо важким. З розповідей Бельхара я дізнавалась про те, що відбувалося в академії. Здивувало те, що Мортіс пішов працювати туди й почав викладати демонологію й бойову підготовку. Спочатку атмосфера в академії була доволі напружена, але з року в рік ставало дедалі спокійніше.

Демони багато чого змінили. З їх появою багато нових заклять та бойових прийомів додалися в навчальну програму й до знань Сульмедіру загалом. Новий поштовх вони також дали артефакториці. Почала просуватися наука. Відкриттям для суспільства стала техніка. Створювані різноманітні машини й навіть роботи відмінно поєднувалися з магією… чи це не назвеш дивом?

У зв’язку з цими відкриттями з’явилася вогнепальна зброя, а разом з нею виникла потреба у стрільцях. Для них навіть створили окремий факультет. Таким чином і прості люди отримали змогу навчатися в академії Реінтар.

Загалом… усе поступово налагоджувалось. Останні кілька років я працювала з королівським артефактором у Кане. Та це не було моїм постійним місцем роботи — я чекала, доки Бельхар закінчить академію. Оскільки, поговоривши з ректоркою Альткірх, він закінчив другий курс екстерном, мені довелося чекати його на рік менше. Незадовго до свого випуску щось явно стукнуло йому в голову. Або часті розмови з Елаєм, з котрим він дуже зблизився, до чогось його довели. Він мені освідчився й зараз минув уже рік, як ми одружилися.

Усе було добре і становище в Зенарі вже майже нормалізувалось, та… хаос є хаос. Коронація Бельхара була вже не за горами і вся Каррія стояла на вухах. І хоча ми з ним уже все вирішили, мої нерви однаково були на межі…

— Бельхаре! — схвильовано промовила я, зачинивши за собою двері. Хлопець знайшовся у своєму кабінеті.

Ох уже ця купа роботи… я бачила свого чоловіка занадто рідко і від цього тільки більше дратувалася.

— Щось не так, пір’їнко? — хлопець підняв погляд своїх зелених очей на мене.

— Все не так… геть усе… — я зітхнула й опустилася на м’яке крісло, що стояло мало не посеред кабінету. — Може ти поквапився зі своїм рішенням?

— Я все дуже добре обдумав, Агнес. Я ж не змушую тебе стати королевою, — Бельхар відклав перо, яким щось старанно писав весь цей час, підійшов до мене й сів на підлокітник крісла.

— Але…

— Залишишся кронпринцесою, як ми й домовились з тобою, — він взяв мою руку у свою.

— Так, саме це ми узгодили. Але артефакторика, Бельхаре! А культура Зенару? А якщо я не впораюсь?! — мій переляканий погляд видавав мене з головою.

Бельхар надто добре знав, наскільки сильно я хотіла уникнути цих усіх королівських справ, тому й розумів мій стан, як ніхто інший. Усе, чого я хотіла — свою лабораторію й роботу з артефактами…

— Я переконаний, що ніхто не впорається з цим краще за тебе, — ніжно усміхнувся хлопець. Ну що за ситуація? Коронують його, а нерви не витримують у мене.

— Але, Бельхаре… Коли я говорила про роботу з артефактами, я не мала на увазі управління всіма артефакторами Каррії. Статус головного королівського артефактора дістався мені занадто просто…

— Він цілком заслужений, Несс.

Можливо… адже мої розробки не стоять на місці.

— А якщо люди будуть незадоволені цим рішенням? А як щодо культури? Це занадто велика відповідальність.

— Агнес…

— А якщо я щось зіпсую? Якщо народ буде незадоволений? А якщо я не впораюсь?! — не вгавала я, засипаючи хлопця запитаннями. — А якщо…

— Несс, — зупинив мене Бельхар. його долоні обхопили моє обличчя, а погляд був прикутий до моїх очей. І так пильно він у них вдивлявся… а я мимоволі заспокоювалась. Не знаю, чому, але це завжди працювало.

— Вибач… я не можу знайти собі місця від хвилювання, — зітхнула я. — Ще й тебе рідко бачу. Ще трохи й зійду з розуму…

— Не обіцяю, що все скоро закінчиться, але ти звикнеш, пір’їнко, — промовив він і пригорнув мене до себе.

— Я тебе відволікаю, — тихо мовила я, заплющивши очі.

Я насолоджувалася кожною миттю, яку проводила з ним. Дихала ним, як повітрям. Залежала від нього й мене це цілком влаштовувало. Поруч з ним і вся відповідальність, що от-от ляже на мої плечі, здавалася не такою страшною.

— Твоя правда. Я надто багато працюю, — промовив Бельхар і піднявся. — Ходімо. Я покликав декого, щоб тобі було не так самотньо перед коронацією. Я не зможу бути поруч у цей момент.

— Все не так. Я маю бути поруч, а не ти, — я подалась за ним. — Все ж ти станеш королем, а не я.

— Не перебільшу, якщо скажу, що мене готували до цього мало не з пелюшок. А ти ніколи цього не хотіла. Тож усе так, як має бути, — відказав хлопець і ми вийшли з кабінету.

Як завжди, втілення рівноваги і спокою. Я б уже вибухнула. Власне, мій стан зараз мало чим від цього відрізнявся…