Розділ 18

Бельхар

Ранок почався… пізно. Та від цього тільки краще. Чудово ось так лежати й розуміти, що нікуди йти не потрібно й тебе точно ніхто не потурбує. Я прокинувся в той момент, коли Агнес піднялась з ліжка. Та помітивши, що вона тільки міцніше зашторила вікно й повернулася в ліжко, просто обійняв її і знову задрімав. Усе ж шкода, що час рухається вперед. Краще таки поїхати з нею…

Коли прокинувся вдруге, Агнес поруч уже не було, а на столі стояла їжа. Схоже, їй набридло лежати. От рання пташка… тепер шукай її хтозна-де. Хоча вона, швидше за все, в лабораторії. Була б можливість, Агнес ліжко там би поставила й жила б там. Гмикнув вслід своїм думкам та піднявся. Годинник показував майже третю. Оце так виспався… Поснідав і пообідав одразу й пішов на пошуки Агнес.

— Ти, нарешті, прокинувся, — біля кімнати мене зустрів Ларес. — Тоді… доброго ранку.

— Ти весь час тут стояв? — запитав я.

— Аякже.

— А де я казав тобі бути?

— Замість того, щоб привітатися, вирішив одразу відчитати? — невдоволено запитав чоловік. — Агнес розумна дівчина, вдруге дурницю не втне.

— Аякже, — повторив його фразу я. — Вона втне її і вп’яте, якщо цього вимагатиме ситуація. І, повір, вона довго думати не буде.

— Ти занадто нервовий, Бельхаре. Встав не з тієї ноги чи тебе просто від’їзд Агнес турбує?

— Я думаю про те, щоб поїхати з нею, — задумливо промовив я. — Йди відпочинь, Ларесе. Нічого дурно тут стояти. Я йду до Агнес.

— Вона в лабораторії. Працьовита дівчина, — усміхнувся чоловік.

— Було б дивно, якби я знайшов її деінде, — відповів я й попрямував до лабораторії.

Не встиг я зайти в приміщення, як звідти почувся приглушений стук і відбірна лайка. Вона все ж запам’ятала мої слова… Зітхнув і зайшов у лабораторію.

— Що цього разу пішло не так? — поцікавився я.

— О, ти вже прокинувся, — Агнес обернулась, глянула на мене й усміхнулась. — І як, виспався?

— Виспався. А ти все не полишаєш спроб розтрощити й цю лабораторію? — я підійшов до столу і сперся об нього.

На щастя, наслідки невдалих експериментів зникали з лабораторії буквально на очах, тому вже за хвилину приміщення виглядало, як нове.

— А бурчиш так, ніби спав кілька годин, — дівчина підійшла до мене й обійняла. Ох уже ця усмішка… яка ж вона красива. Я обійняв її у відповідь. — Нічого я не збираюся руйнувати. Просто ще одна невдала спроба.

— І чому ти просто не облишиш цю справу? Наскільки я зрозумів, ти намагаєшся його створити останні кілька років, — промовив я.

— Цей артефакт занадто важливий для мене, щоб так просто відмовитися від нього, — відповіла дівчина. Усмішка зникла з її обличчя.

— Розкажеш? Ти навіть сьогодні знайшла час для артефакту.

— Чому мені чуються нотки невдоволення у твоєму голосі, Бельхаре? — легкий поцілунок і дівчина сіла поруч на стіл. — Я всього лише згаяла час, чекаючи, доки ти прокинешся. Тим більше на думку спала одна ідея, яку я захотіла перевірити. Як бачиш, знову безрезультатно.

— То що це за артефакт? — поцікавився я. Мою увагу привернув майже непомітний відблиск на вусі Агнес. Схоже на артефакт. А з огляду на те, що сфокусувати погляду я на ньому не можу, ще й із закляттям відводу очей. Не дивно, що раніше я його не помічав. — А це що? — я торкнувся, як виявилось, маленької сережки.

— Теж артефакт, — здивовано відповіла Агнес. — Дивно, що ти помітив.

— Тільки що. Якби не моя уважність, то пропустив би. Помітити майже неможливо.

— Теж одна з моїх розробок, — почала дівчина. — Якщо так подумати, за функціями схожа на той, що я намагаюсь створити зараз. Проте… простіша версія, — якийсь час вона мовчала. Схоже, роздумувала, як усе пояснити. — Цей артефакт допомагає мені підтримувати зв’язок з моєю вовчицею. Без нього я майже її не відчуваю. Хоча навіть з ним мені часто важко обертатися. Така ж ситуація з відчуттями. Щоб бачити, чути і відчувати більше, ніж звичайні люди, мені доводиться докладати дуже багато зусиль. Тому я можу робити так не часто і слабкість після того шалена… Хоча з твоєю появою ситуація трохи змінилась. Думаю, зараз це виходить трішки легше.

— Тобто без цього артефакту…

— Фактично проста людина. Відверто кажучи, у мене жодного разу не виходило обернутися без нього.

— Зрозуміло… — задумливо промовив я. Ця тема ще довго буде їй боліти. Якщо не все життя… — А над чим ти працюєш?

— Тут… усе трохи складніше, — у голосі відчулася невпевненість. Здається, зі мною не хочуть ділитися деталями. Мене це змусило напружитись. Кілька секунд тиші й Агнес продовжила. — Я намагаюся значно удосконалити дію артефакту.

— Як саме?

— Ну… якщо підібрати потрібні плетіння й закріпити відповідним закляттям… перед цим, звичайно, влити в камінь максимально можливу кількість енергії. Можна отримати сильний артефакт, який допоможе встановити стійкий зв’язок з моєю вовчицею, – думки дівчини пішли вроздріб… мене це почало хвилювати. У чому підступ?

— І як можна активувати такий сильний артефакт, якщо його вдасться створити? — запитав я, пронизуючи Агнес уважним поглядом.