Розділ 17

Агнес

— Твоє «завтра» вже давненько минуло, знаєш? — промовила я, почувши кроки позаду себе.

Час летів, мов шалений. Здається, ще вчора Бельхар склав останній іспит і повернувся додому. Замість практики, хлопець отримав персональне доручення від ректорки й майже весь час працював з Алларіком і Ларесом. Тож, хоча він і перебував у Флоресі бачилися ми вкрай рідко. Навіть попри те, що жили в одній кімнаті…

Дні змінювали один одного, я проводила багато часу в лабораторії. Інформацію про дивні смерті і зникнення тіл отримувала від цілителів і артефакторів, що працювали зі мною в спеціальному підрозділі. А самі артефакти відправляли одразу на кордон. І хоча я була дуже задоволена тим, що мені довірили таку відповідальну справу… одержала купу інформації й разом з цим на плечі впали тривоги і хвилювання. Ми всі наближалися до чергового переломного моменту в історії Сульмедіру. Знову. Повільно та безповоротно. Загони охоронців на кордоні значно збільшились і територію контролювали дуже пильно. Та, як наслідок, все більше ставало поранених. Активна та агресивна нечисть; демони, яких вдавалося зупинити перш ніж діставалися одного з королівств…

Повільно добігала до кінця практика. Я домовилась з батьками, що повернуся на канікули додому. Там і проведу більше часу з Елорою, у якої вже назбиралося купа новин. Та от було дещо, що все ніяк не давало мені спокою…

— Я добре пам’ятаю, про що саме мав розповісти, — Бельхар зупинився за моєю спиною, а його голова опустилася на моє плече. — Ти проводиш час у лабораторії навіть тоді, коли не маєш роботи. Чим займаєшся?

— Працюю над своїм артефактом… — зітхнула я. — Стільки зусиль і все безрезультатно. Я й гадки не маю, яке плетіння чи заклинання якого рівня потрібно, щоб він запрацював…

— Відірвися трохи й дай голові відпочити. Я майже весь час зайнятий, ти теж рідко коли виходиш звідси. Практика майже завершилася, а ми майже не бачились весь цей час.

Я відклала артефакт і повернулася обличчям до Бельхара. Майже відразу відчула руки на своїй талії.

— Весна ще не скоро, а ти ластишся, як котик, — на моїх вустах розцвіла усмішка.

— Я не такий льодовик, яким ви мене всі малюєте, — невдоволено гмикнув хлопець. — В мене теж є почуття.

— І які ж? — я обвила руками його шию.

— Взагалі-то я… сумую, — на якусь мить він замовк. — А ти так поводишся, ніби тебе нічого не обходить.

— Не бурчи, соня, — я обійняла Бельхара міцніше. — Може, я усміхаюсь тільки тому, що тебе, нарешті, побачила. Тобі не спадало це на думку? Я ж теж розраховувала, що ми проведемо більше часу разом.

— «Може?» — гмикнув хлопець.

— От не вдавай, що це було єдиним словом, яке ти почув, — пробурмотіла я і, притулившись до його грудей, заплющила очі. Довгожданий спокій…

— Ми, звичайно, можемо і далі стояти тут. Але, думаю, краще буде, якщо ми все ж повернемося в кімнату, — у голосі ельфа відчулася усмішка.

— Ти вже закінчив?

— Якщо ти не помітила, то надворі вже темно. Майже шоста, — промовив він. — Ходімо.

Мене взяли за руку й повели геть з лабораторії.

— А…

—  Тут ніхто нічого не чіпатиме до твого повернення, — випередив мої думки хлопець.

— Алларік відпустив тебе раніше?

— Тобі донести загальний сенс чи дослівно передати? — загадково промовив Бельхар.

— Зацікавив. Давай дослівно.

— «Дам закоханим провести хоча б трохи часу разом. А то тільки зітхаєте й чахнете один без одного.»

— Е-е-ем… так і сказав? — я спочатку розгубилася, але потім уявила, з яким серйозним обличчям сказав це Алларік і розсміялась.

— Мені здається, він таємно спілкується з тими, хто бачить і знає значно більше за нас, — задумливо промовив хлопець і красномовно глянув у мій бік.

— Я тут ні до чого. На щастя, мені це не передалося, — все ще усміхаючись, промовила я.

— Бачу твій настрій значно покращився з моєю появою, — гмикнув хлопець і приобняв мене.

— Інакше й не могло бути. Коли я востаннє з тобою так йшла й просто розмовляла? Ти приходиш пізніше, ніж я засинаю. А коли я прокидаюсь ти або ще спиш, або тебе вже немає… — на деякий час я замислилась. — Як ти взагалі справляєшся з таким режимом, враховуючи твою любов до сну?

— Великого вибору в мене не було. Завтра спимо стільки, скільки зможемо. Обоє.

— Ось і немає практики…

— Ти вже закінчила звіт по практиці? — запитав Бельхар.

— Алларік уже його підписав. Завтра можна виспатись і… ввечері повертатися додому.

— І весь свій настрій вмить розгубила. Ти ж обіцяла батькам, хіба ні? — уважний погляд у мою сторону.

— Обіцяла… не хочеш зі мною? — я глянула на хлопця. — Думаю, батьки не будуть проти. Хоча б на кілька днів.

Хвилину Бельхар мовчав, дивлячись уперед. Та потім перевів погляд на мене.

— Тебе хвилює той тип, що полює на мене, — радше підтвердив, ніж запитав хлопець.