Розділ 16

Я дуже намагатимусь викладати по два розділи на тиждень :)

Приємного читання♥

***

Агнес

В кабінеті ректорки Альткірх панувала напружена тиша. Я думала, що жінка спочатку прийме демона, а потім поговоримо ми, та вона сказала заходити. Тому зараз я сиділа в кріслі і всі погляди були спрямовані на мене. Ректорка сиділа на своєму місці, Бельхар стояв поруч зі мною, а незнайомець підпирав одну зі стін. Виявилось, причина візиту в нас усіх спільна. Нам потрібно було дізнатися, хто мені погрожував. Демон ж був переконаний, що це справа рук верховних, які вже деякий час обживалися в Сульмедірі.

— То що саме трапилося? — ректорка вичікувально дивилася на мене.

— Мені потрібен був матеріал для досліду. Його можна було знайти тільки на… мертвій землі. Тобто ближче до кордону з Мортоурумом. Там я натрапила… на кількох людей, які про щось розмовляли, — я напружила пам’ять, знову намагаючись що-небудь згадати. Та нічого не вийшло.

— І що далі?

— Річ у тім… що я майже нічого не пам’ятаю. На мене напали і стерли пам’ять. Згадала тільки… — я кинула насторожений погляд на демона. Той кивнув.

— Можете говорити, студентко Драго. Мортіс на нашому боці, — ректорка правильно зрозуміла мій погляд. Та відповідь мене здивувала.

— Але… як?

— Мене теж це цікавить, але спочатку давайте дізнаємося, хто і про що розмовляв біля кордону. Студенте Аглар, ви в курсі справи, а дівчині доведеться розповісти.

— Я віддав Агнес свій артефакт. Він і допоміг зберегти маленькі крихти спогадів, — Бельхар попросив зняти кулон.

— Розкажи, що ти пам’ятаєш, — промовила ректорка, оглядаючи артефакт.

— Чоловічий і жіночий голоси. Чітко пам’ятаю слово «змова» у своїй голові, доки слухала їхню розмову. Також цей же чоловік мені погрожував. Згадував про якусь «її величність» і сказав, що саме вона має знищити мене й мою сім’ю. Та я не пам’ятаю ні того, про що говорили ті люди, ні того, як вони виглядали… — я зітхнула й заплющила очі. На плечі відчула руку Бельхара.

— Решту я маю дістати сама? — жінка глянула на ельфа.

— Про це я й говорив.

— Бельхаре… — жінка тяжко зітхнула. — Те що ти витворяєш уже на першому курсі… я роблю це тільки заради спокою Сульмедіру.

— Я вас розумію, — спокійно промовив хлопець.

— Поки я цим займатимусь, подумай, як маєш усе пояснити, Мортісе, — строго промовила ректорка Альткірх і, обійшовши стіл, зупинилася навпроти мене. — Відійдіть, студенте Аглар, — Бельхар мовчки відійшов. — Буде неприємно, потерпіть.

Далі я відчула, як у голову проникла чужа магія. Постаралася викинути якомога далі непотрібні зараз думки. Дійсно, відчуття неприємні. Дивне порівняння, але таке враження, ніби в моїй голові лопатою розгрібають кучугури снігу…

Кожен спогад, за який зачіплялася ректорка, я проживала заново. Тому коли вона дісталася до потрібних подій, мені різко захотілося це все припинити. Та я лише стиснула руки й зажмурилась. Голова почала страшенно боліти і з кожною реплікою змовників, ставало тільки гірше. Просто змушувала себе терпіти, аби нічого не переривати. Зате тепер я пам’ятала все. І те, що Бельхара розсекретили і йому теж загрожувала небезпека. І те, що шпигуни були в усіх королівствах і викрити їх було дуже важко. І те, що смерті моєї сім’ї бажала якась навіжена…

Коли ректорка забрала руки від моїх скронь, одразу стало легко й тихо. Та водночас тіло пробрала слабість. Опустила голову і сперлася ліктями об коліна. Сподіваюсь, скоро полегшає…

— Розмова цікава… та я не побачила жодного обличчя. Хтось вправно замів сліди, — задумливо промовила жінка, повернувшись у своє крісло. — Мортісе, хто керує повстанням?

— Твоя колишня студентка, — коротко відповів демон і на деякий час замовк. — Фритхоф ховав тут свою доньку. Коли Завіса відновилася вона забралася в Сайрас і прихопила татка з собою. Та атака хранительки стала для нього смертельною. Дівчина взялася продовжувати його справи і весь цей час жила жагою помсти.

— Тією хранителькою була моя матір… — потрібний елемент сам знайшов своє місце в мозаїці.

— Те що ви тут почуєте, має дізнатися тільки перший радник короля Зенару й король Кларії. Усе зрозуміло? — суворо промовила жінка. Ми з Бельхаром мовчки кивнули. Заради своєї ж безпеки краще мовчати… — Мортісе, це дочка Естеріани й Даміана Драго. А це син… втім, неважливо. Він належить до королівського двору. А тепер розкажи, як ти зміг пройти крізь Завісу, та ще й у своєму тілі.

— Мав хороший артефакт у запасі. Одна знайома мені люб’язно допомогла, — загадково усміхнувся демон. І без того вузькі очі звузилися ще більше.

— Авейро… ти її шантажував чи що? — у голосі жінки почулося невдоволення.

— У нас свої рахунки. Та, думаю, ми не про те говоримо, — чоловік кинув короткий погляд на нас. — Давайте перейдемо до обговорення ситуації.

— Яка ситуація в Альдеріоні? — запитав Бельхар і сів у крісло поруч. Я глянула на нього.

Схоже, він у курсі, якщо не всього, то більшості. Що від нас приховує верхівка? Навіть себе до тієї верхівки включати не буду, бо я нічогісінько не знаю. З інформації в мене тільки спогади, які промайнули перед очима кілька хвилин тому.