Розділ 13

Бельхар

Я знав, що щось трапиться. Знав і однаково відпустив її. Коли Ларес зв’язався зі мною, я зрозумів — бути біді.

— Ларесе? — здивувався я. Не очікував, що він взагалі зі мною зв’яжеться. Хоч після розмови з Алларіком, я особисто попросив мого охоронця приглянути за Агнес.

— Привіт Бельхаре, — привітався чоловік. — У мене не надто хороші новини.

Я напружився. Що знову не так?

— Де Агнес? — відразу запитав я. Інакше до мене звернувся б Алларік.

— В неї сьогодні вихідний і я думав, що вона скористається цим і відпочине…

— Кажи своє «але» швидше, — роздратовано кинув я. Ми з Ларесом були в хороших відносинах, та зараз мене хвилювало лише…

— Я не знаю, де вона зараз. Коли я зайшов у кімнату, її вже там не було. Хоча звідти вона не виходила. У маєтку й на його території дівчини немає.

— Темні, ну звичайно… вона скористалася вікном, — мені варто було попередити про це Лареса.

— Як довго її немає?

— В кімнаті було досить холодно, коли я увійшов. Години дві, не менше…

— Темні, Ларесе. Молись, щоб вона була ціла й неушкоджена… — мені хотілося кинути артефактом об підлогу. Та я лише зітхнув. — Я з нею зараз зв’яжуся… А ти… постарайся, щоб такого більше не повторилось.

Не чекаючи, зв’язався з Агнес, але отримав занадто мало інформації. Вона просто приклала палець до вуст і розірвала зв’язок. Якого дідька її понесло саме на мертву землю?! Які до темних матеріали?! І що вона там взагалі побачила чи почула? Довго не думав. Зірвався з місця й побіг до порталів. З ректоркою потім розберуся…

Хоч маячок чіпляй на цю біду ходячу. А те, що вона потрапить у неприємності на кордоні, де бродить нечисть і діється казна-що, я не сумнівався. Хоча була надія, що їй вдасться їх уникнути.

— Ларесе, де зараз Алларік? — запитав я, знову зв’язавшись з охоронцем.

— Він у Каррії, — було мені відповіддю.

— Візьми ще когось з собою і прихопи артефакт телепортації. Прямуйте на мертву землю. Агнес десь там. Ближче до скель. А я скоро там буду.

— В тебе іспити, Бельхаре, — серйозним тоном нагадав чоловік. 

— Через два дні. Зачекають, — коротко промовив я і відключився.

Які там можуть бути іспити, якщо я весь час думаю про неї?!

Зі мною довго не сперечались, створили портал і відправили, куди потрібно. Так, я скористався статусом Алларіка, та думаю він не буде дуже сердитися. Просто ректорці Альткірх про це розкажуть, а до Алларіка звістка про мою відсутність в академії дійде швидше, ніж я дістануся до маєтку.

Та де ж вона?! Ще хвилин десять блукав у пошуках Агнес. Раптом погляд натрапив на руку, що виглядала з-за скелі. Агнес! Я миттю підбіг до неї. Дівчина непорушно лежала на холодній землі. Крові не було… скільки вона тут пролежала?! Дідько! І не оглянеш же. Де носить Лареса?!

Прислухався. Дихання було чутно, але воно було поверхневим. Схоже, воно їй важко давалось. Дівчина зблідла та ще і змерзла до всього. Ще б знати, що взагалі трапилось…

— Бельхаре! — крикнув Алларік. За ним біг Ларес. — Що трапилось?

— Швидше! Агнес негайно потрібно оглянути й надати необхідну допомогу, — я обережно взяв дівчину на руки. Темні, яка ж вона холодна…

— Що вона взагалі тут робила?! — розгнівався рудоволосий.

— Прошу, усе потім. Зараз немає часу, — з натиском промовив я. — Дайте мені артефакт і покличте головного цілителя. Я буду в себе, — промовив я, приймаючи артефакт.

Наступної миті я вже був у кімнаті. Положив Агнес на ліжко і зняв верхній одяг. Далі розстібнув сорочку. Таке враження, ніби в неї одні сорочки в гардеробі…

Ну і… я рухався в правильному напрямку. Шкіра трохи нижче грудей посиніла, місцями виднілися крововиливи. Знову грудна клітка, Агнес, та ти щасливиця! Вилаявся собі під носа. Як би там внутрішньої кровотечі не було… відчинив дверцята шафи і швидко пробігся поглядом по зіллях і настоях, що мав у запасі. Так, це підійде й це теж. Схопив їх і поклав на тумбу. Сплів закляття діагностики й почав оглядати місце травми. Та щоб тобі… на одному ребрі тріщина, інше — зламане. Схоже на сильний забій. Як так можна було вдарити? Чим її вдарили?!

За хвилину в кімнату увірвався головний цілитель.

— Бельхаре, що тут? — запитав він, підійшовши до ліжка.

— Її майстерно вдарили чимось важким. Закрита травма грудної клітки. Схоже, на сильний забій, та є тріщина одного ребра й перелом іншого.

— Та вона все ж закрита, — чоловік замислився й оглянув місце травми.

— Я б спробував сам, та… мені навряд чи вистачить сил, — тихо промовив я, дивлячись на бліде обличчя дівчини. Важко було зізнатися собі, що я просто боявся що-небудь робити… боявся зробити гірше.

— Візьми себе в руки, Бельхаре, — чоловік пронизливо глянув на мене. — Мені буде потрібна твоя допомога.

— Як ви змогли врятувати свою дружину? — раптом запитав я. Це важко… коли пацієнти… дорогі тобі люди.