Розділ 12

Агнес

Я стояла спиною до дзеркала й не зводила погляду від першого елемента мітки. У тому, що це був саме він, сумнівів не було. Я не могла повірити своїм очам. Усе… кінець. Я стала залежною…

Натягнула сорочку. Ноги підкосилися і я опустилася прямісінько на підлогу, одночасно витираючи непрохані сльози. Чому саме зараз? Чому вона з’явилася саме тоді, коли до від’їзду залишилося п’ятнадцять хвилин?! А якщо вона з’явилася раніше? Це ж… усі мої старання витрачені намарно…

— Темні б побрали того, хто придумав цей бісів зв’язок! — щосили крикнула я. Добре, що Елори в кімнаті не було.

Прекрасно! А Бельхар і досі ні про що не здогадується. Або помітив мітку й не знає, що коїться… і часу поговорити вже катастрофічно не вистачає. Потрібно швидко впорядкувати свої думки й бігти до порталів. Мене чекати не будуть. А себе потім пожаліти можна…

Що ж тепер буде?

Взявши потрібні речі, я вибігла з гуртожитку, та неподалік порталів різко зупинилася. Я забула найголовніше! Якщо мітка з’явилася… я озирнулася. Біля будівлі, у якій створювали портали, стояв Бельхар. І навіщо я йому сказала, коли їду? Підійшла до нього й зупинилася. Він виглядав серйозніше, ніж зазвичай. Якщо мітка з’явилася, то не одна я сходжу з розуму…

Не втрималась і обійняла його, просто кинувши сумку з речами на землю. Я простояла так кілька секунд і тільки потім відчула прохолодні долоні Бельхара на своїй спині. Жодного поганого слова в мій бік! Просто мовчки обійняв у відповідь. Легка усмішка мимоволі з’явилася на моєму обличчі. Хотілося простояти так ще дуже довго, та все прекрасне має властивість закінчуватися. Та й часу більше не ставало.

— Доволі неочікувано, — промовив Бельхар, відпустивши мене. Ну звичайно, чого ще від нього можна було очікувати?

— Ти навіщо прийшов? Справ своїх немає? — запитала я.

— Судячи по твоїй реакції, прийшов не дарма, — ледь помітна усмішка прослизнула на його вустах. Я невдоволено гмикнула. І навіщо було його обіймати? — Хотів попросити тебе не підірвати лабораторію й там. А то, яка це вже буде по рахунку? Сьома чи восьма?

— Ох, тебе це не стосується, — пробурмотіла я. — Я підірву — мені й розбиратися.

— Бурмочи скільки хочеш. Я однаково правий.

— Правий він… — невдоволено глянула на хлопця. — Маю до тебе розмову, але часу зараз бракує. Тому поговоримо після практики. Не завали її, гаразд?

Мене гукнули і я вже підняла речі.

— Ану стій, — скомандував ельф, схопивши мене за руку.

— Що таке?

— Дай сюди свій артефакт зв’язку.

— Тобі навіщо? — здивувалась я.

— Просто дістань його, — а я що? Я дістала. Не знаю, навіщо. Та нехай буде. Зробивши все, що потрібно, хлопець повернув артефакт. — Тепер можеш йти… — Я помітила, як він вагався. Хотів ще щось сказати? Я знизала плечима й попрямувала до порталів. Але мені в спину долетіло тихе «будь обережна».

Я зупинилась і глянула на хлопця. Він не зводив з мене погляду. І чого? Як на війну відправляє, чесне слово.

— Ти занадто серйозний, — крикнула я і вказала на усмішку на своїх вустах.

Він тільки знизав плечима, мов «який є». Я гмикнула і вже за хвилину стояла по той бік порталу.

Відверто кажучи, мене дуже здивувало те, що я потрапила під керівництво першого радника короля Аераеля. Та мене це надзвичайно радувало. Хоча б тому, що радника Хугса я знала. Адже він допомагав моєму брату і спостерігав за мною. Матінка підозрювала, що й  у мені заховалася пітьма, та її не виявилось. Я проста напівкровка зі стихією повітря.

— Ось твоє робоче місце, — чоловік відчинив важкі двері і я побачила величезну лабораторію. Отакої! А можна мені тут жити?

Невдовзі після мого прибуття мене особисто зустрів Алларік Хугс. Мені показали кімнату, у якій я житиму і, після короткої розмови, повели до робочого місця. Не знаю, навіщо раднику великий маєток у Флоресі, якщо він проводить багато часу в Каррії, столиці ельфійського королівства.

— Це все в моєму розпорядженні? — захоплено запитала я, оглядаючи приміщення. Аж тут погляд натрапив на чоловіка.

Високий, широкоплечий, накачаний. Точно гора. Шкіра темна, майже чорна, коротке волосся й очі чорні, як ніч. Переді мною точно був темний ельф.

— Цілком і повністю, — Алларік усміхнувся. — Дозволь познайомити. Це — Ларес. Ларесе, — він звернувся до чоловіка, — це Агнес, наша практикантка і твоя підопічна.

— Дозвольте… підопічна? — здивовано запитала я.

— Радий знайомству, принцесо, — темний ельф підійшов і вклонився. — Я ваш охоронець на час практики.

— Не називайте мене так, будь ласка. Просто Агнес, — я зніяковіла. Не люблю, коли згадують мій статус. — Мені потрібен охоронець? — зацікавлено глянула на радника.

— Задля безпеки, — бліда усмішка ковзнула на його обличчі. Щось тут не так… — Так, завдання ти отримала, а матеріали тут усі є.

— Можна ще дещо попросити? — я замислилась. Можна дещо полегшити завдання й покращити дію самих артефактів діагностики.

— Слухаю.