Розділ 11

Агнес

Останнє листя повільно опадало на землю. Ще трохи й можна очікувати першого снігу. Я повільно рухалась у напрямку гуртожитку. Перший іспит був позаду. Я була рада, що ректорка погодилася на це.

Пройшла ще кілька метрів і зупинилася за деревом, оскільки почула знайомий голос.

— Так, я хочу про це поговорити, — я впізнала голос Ліу. Вона планує влаштувати істерику?

— Не могла знайти іншого місця для цієї розмови? — як завжди спокійно. Як же мене дратує цей холодний спокій. Частково тому, що сама так не можу. Та здебільшого, тому що з такими людьми важко спілкуватися.

— І це підійде. Я нічого такого згадувати не збираюся, — невдоволено промовила дівчина.

Я нишком виглянула з-за дерева. Вони сиділи на лавці, яка знаходилася осторонь від інших. Тут частенько сиділи… парочки. Ну, і що ви обговорювати зібралися? Я завмерла, щоб не створювати зайвого шуму і прислухалась.

— Я на першому курсі, Ліу. Всього лише перший семестр закінчується. Не зарано піднімати цю тему? — ельф гіпнотизував поглядом дерево в десяти метрах від себе.

— Я… просто… — дівчина замовкла. Схоже, замислилась. — Ти ж розумієш, що це буде вигідно для всіх.

— Відколи це ти почала думати про всіх? — Бельхар кинув короткий погляд на ельфійку. — Ти завжди була егоїсткою.

— В цьому світі не егоїстам важко жити. Якщо перейматимешся долею всіх і кожного — згориш раніше, ніж чогось досягнеш, — впевнено промовила Ліу. — Та ми не про те. Цей договір дійсно піде на користь усім. Чи ти хочеш бути схожим на свого дядька?

Шкода, що я не бачу його виразу обличчя. Ці двоє сиділи спиною до мене.

— Не бачу нічого спільного між шлюбом і правлінням, — через деякий час відповів хлопець. — Взяти до прикладу Ештара-Зена Драго.

— Він одружений, — відразу відповіла дівчина.

— Тепер одружений, — виправив її Бельхар. — Він довгий час правив один. Одружився тільки після Другого прориву. І ще, за армію відповідає його брат.

— В тебе братів немає…

— Ще одна така побудова речення й ми закінчимо розмову, — здається, мені почулося невдоволення в його голосі.

Але він має рацію. Те, що він під ілюзією означає, що він ховається. І базікати про такі речі наліво й направо — така собі стратегія.

— Ми повернемося до цієї теми пізніше? — запитала Ліу.

— Не думаю, що це обов’язкова умова.

— Але…

— Ліу, — перервав її ельф. Щось він не в гуморі сьогодні. Чи йому наречена набридла? — Раджу тобі добре все обдумати. Пов’язувати життя зі мною — погана ідея.

Згідна. Характер у нього нестерпний.

— Та чому ж ти не хочеш зрозуміти того, що я хочу цього?! — обурилася дівчина. — Скільки разів мені про це ще сказати, щоб достукатись до тебе?

— Чим ти тут займаєшся? — почувся шепіт біля самісінького вуха і я вже була готова закричати від несподіванки, та мені закрили рота рукою. — Тс-с-с, закричиш і нас розсекретять.

Я повернула голову й побачила друга Бельхара. Субіір, здається.

— Я повз проходила… почула знайомі голоси і вирішила поглянути, хто там, — прошепотіла я і знову перевела погляд на ельфів.

— Радше зацікавилась темою і вирішила підслухати. Щоб ти знала, Агнес, так негарно, — хлопець усміхнувся. Весело йому?

— Ти чого тут? — я глянула на ельфа та він уже прислуховувався до розмови, а від усмішки не залишилось і сліду.

І справді, там уже кипіла від гніву Ліу й на повну дратувався Бельхар.

— А може ти Драго зацікавився? Я вже набридла?! — гнівно кинула дівчина й підірвалася з лавки.

Субіір глянув на мене, а я б, може, не так здивувалась, якби не почула відповіді.

— Навіть якщо й так, це нічого не змінює. Пункту «шлюб» немає в моєму списку першочергових справ.

— Та вона навіть справжнього тебе не бачить! — ще трохи й дівчина вибухне.

А ось тут ти дуже помиляєшся, Ліу. І зовнішність я його бачу справжню, і характер його починаю розуміти… зовсім трохи. Він ріс без батьків — це по-перше. А те, що він скупий на емоції — очевидно. Але вони і в нього є. Як би Бельхар не намагався їх приховати.

— Мене це не цікавить, — коротко відповів хлопець. — Тобі ще не набридло?

— Твій дядько підтримав ідею про шлюб, — ось і всі її карти, що ховала в рукаві. Слабенько...

— Це мене теж не цікавить. Я буду розпоряджатися своїм життям, як вважаю за потрібне. І зараз…

Та він не договорив. Субііру, схоже, це все набридло. Він зірвався з місця і швидко попрямував до друзів. Я лише сховалася за дерево, щоб мене не побачили.

— Ви ще голосніше кричіть, — невдоволено промовив він. — Хочете, щоб уся академія збіглася? Ліу, заспокойся. Зараз же.

Я знову виглянула з-за дерева. Субіір стояв спиною, та я переконана, що він абсолютно серйозний. Можливо, навіть трохи невдоволений. Ліу спопеляла його поглядом, та мовчала, прикусивши губу. Ого, він, напевно, єдиний, хто в змозі її заспокоїти. На її місці, я б до нього придивилася уважніше. Не зійшовся ж весь світ на одному Бельхарові! Перевела погляд на нього. О темні, він дивився прямісінько на мене. Помітив! Він майже непомітно зробив знак рукою, натякаючи на те, що саме час зникнути. Мене не потрібно було просити двічі. Я тут же зірвалася з місця й поспішила в гуртожиток.