Розділ 9

Бажаю вам гарних подаруночків від Миколайчика ♥

Агнес

У лабораторії панувала тиша. Я випробовувала нові плетіння, сподіваючись, що одне з них, нарешті, допоможе зрушити з мертвої точки. Сьогодні тут була тільки я. Мені потрібно було побути наодинці. Подумати… точніше, відволіктися від думок. Чому він так зробив? Чому він поцілував мене? Чому він такий складний? Чому його так складно розгадати? Чому…

Пальці мимоволі зісковзнули й чергове плетіння розсіялось, залишивши після себе віддачу.

— Темні! Знову не те, — я вилаялася собі під носа і швидко поглинула залишки від магічного плетіння. Ще бракувало, щоб під кінець семестру я знищила ще одну лабораторію.

На столі лежав круглий чорний камінець що нагадував невеличкий кулон, та насправді був моїм артефактом. Я сперлася руками об стіл і глянула на нього, знову поринаючи в спогади.

— Що ти собі дозволяєш?! — обурилась я, відштовхнувши від себе ельфа.

Дратувало не те, що він поцілував мене без дозволу, а те, що я ледве змусила себе відступити. Я беззахисна перед ним. Він, схоже, це розуміє й користується цим. Нестерпний хлопчисько.

— Навіщо так галасувати? — Бельхар говорив спокійно, та я вловила блиск у його очах. І як це розтлумачити? — Ти ігнорувала будь-які спроби заговорити. У мене не було іншого вибору.

— Обов’язково було цілувати? Вирішив, що тобі все дозволено? — мене це зачепило. Зачепило те, що для нього це абсолютно нічого не означає, а я не знаю, куди дітися від емоцій! — Знаєш що? Забирайся звідси й користуйся кимось іншим. Я не змушувала тебе приходити сюди. Я взагалі не розумію, якого темного ти сюди ходиш, як до себе додому. Ти влазиш у мій особистий простір. Без мого дозволу! Твої слова чудово дали зрозуміти, що я тебе не цікавлю. Тому, будь такий ласкавий… — я глянула на нього, намагаючись стримати образу. Він не зводив з мене уважного погляду. Що? Що ти хочеш знайти в моєму погляді?! — Геть. Чуєш? Забирайся геть. Ти не хотів мати зі мною справи? Я зроблю все, щоб ми більше не побачились.

І він пішов. Шепнувши щось наостанок, та я не розібрала. От як щось втне, а інші потім нехай голову ламають. Нестерпний ельф!

Я зітхнула й повернулася до роботи. Тільки б не зіпсувати артефакт. У мене залишилося всього два в запасі. Якщо й ті зіпсую… такі камінці знайти не так легко. Схилилася над артефактом і почала виводити руни одну за одною, за ними — плетіння. Обережно… пальці тремтіли від напруги. Така робота вимагала особливого терпіння, концентрації і сил. З останнім у мене були труднощі, та я завжди готувалася. Тому не відриваючись від роботи, поклала пір’їну Веоти, у якій зберігала свою магію, ближче.

Через якийсь час моє тіло вже боліло від положення, у якому я завмерла. Але процес переривати не можна — мушу закінчити.

— І все ж, над чим ти так старанно працюєш увесь час? — навіть тижня не минуло.

— Демони! Не туди! — вигукнула я, розуміючи, що вплела не ту руну. Зараз щось станеться, а я не встигну нічого зробити.

— Сюди, хутко, — Бельхар швидко потягнув мене за лікоть, притиснув до себе і виставив щит.

Наступної миті артефакт зашипів… і вибухнув. Я аж зажмурилась. Ну чому ж ви завжди вибухаєте?!

— Мій артефа-а-акт… — заскиглила я. — Купа роботи… усе коту під хвіст.

— Радій, що ціла залишилась, — пролунав біля вуха голос ельфа. А я вже й забула, що стою в його обіймах.

— Та якби ти не вліз, куди не потрібно — усе б було добре! — розгнівано промовила я. — Чого твоя цікавість не могла не витримати ще пів години?

Я повільно вдихнула і видихнула. Щось я останнім часом забагато кричу. Краще помовчати.

— Агнес Драго! У мій кабінет, зараз же! — пролунав голос ректорки.

— Супер! Величезне дякую, Бельхаре! Через тебе, мене сюди більше не пустять, — я розлючено глянула на нього і, вирвавшись, попрямувала в кабінет ректорки.

Мені навіть забирати з лабораторії нíчого — усе вибухнуло.

Невдовзі мене наздогнав ельф.

— Я піду з тобою, — спокійно промовив він.

— Може ще і провину на себе візьмеш? — я косо на нього глянула.

— Візьму, — Бельхар кивнув. Так просто?

— Чого ти взагалі припхався? — пробурмотіла я.

— Я сказав. Мені цікаво, над чим ти працюєш.

— Не твоя справа, Бельхаре. І… ти сам собі перечиш.

— Є деталі, які я ще уточнюю, — промовив він.

— Ще не все про мене дізнався? — та навіщо йому це все?! — Далі що з інформацією робити будеш? Шантажуватимеш?

— Майже все. Залишилися дрібниці. А далі… я подумаю, — який спокійний. Так, ніби нічого й не сталося десять хвилин тому. Страшенно дратує!

— Як же ти мене дратуєш, Аглар! — не втрималась я й пішла вперед. Нестерпний! Я не маю жодного уявлення, як з ним говорити.

За дві хвилини ми вже стояли в кабінеті ректорки.

— І як це розуміти? — Ліліт Альткірх переводила погляд з мене на Бельхара й назад.