Розділ 7

Ваші відгуки і зірочки приносять автору велику радість ♥

Приємного читання!

Агнес

— О темні, що я роблю?! Смикнув же мене чорт, ох… — бурмотіла собі під носа, чекаючи під дверима однієї з аудиторій.

Не минуло й тижня, як моє бажання триматися подалі від цих усіх загадкових справ зникло. Буквально розчинилося в повітрі. Ельфа я уникала, та все ж зізналася собі, що він мені небайдужий. Чи то не мені, а вовчиці… втім, вона — частина мене, тож особливого вибору в мене немає. Так і кортіло поговорити з ним, та я трималася. Він точно не та людина, яка рада моїй компанії. От же…

Та це потім. Зараз мене цікавила одна деталь. І саме тому, я зараз стояла біля аудиторії, де проходило заняття в другого курсу цілителів — хотіла поговорити з Ліу. А що? Ця дівчина завжди поруч з Бельхаром. Мені цікаво, що вона розповість. Насправді… є в мене одна думка. Я хочу вирішити дещо для себе. Адже якщо…

— Драго? — почувся дівочий голос, і я підняла голову. Замислилась і не помітила, як закінчилося заняття. — Ти що тут забула? — білявка підозріло на мене глянула.

— Хотіла з тобою поговорити. Не проти?

— Здається, ти говорила, що не хочеш мати з нами справи, — ну от, в мене моїми ж словами. — Щось змінилось?

— То ти не проти? — знову запитала я, відійшовши від сітни, на яку досі опиралась.

— Гаразд, давай поговоримо, — погодилася дівчина й повільно попрямувала коридором, у якому панував гамір. Туди-сюди снували студенти. — Пропоную вийти на свіже повітря. Там більше вільного простору й менше люду.

Я лишень кивнула й ми попрямували до виходу. Дивно, зараз дівчина здавалась абсолютно спокійною. Чимось навіть нагадувала Бельхара. Тільки от у нього точно куди більше терпіння. До алеї добралися в цілковитій тиші.

— То про що ти хотіла поговорити? — ельфійка пронизливо глянула на мене й опустилась на лавку. — Бельхар, правда ж? — я тільки кілька разів кліпнула. — Я помітила випадок, коли ти, побачивши нас, різко змінила напрямок.

— Відверто кажучи… — я сіла поруч. — Не знаю, що ти собі там надумала, та ми всього лише кілька разів перетнулися, — хоча які там «всього лише»… — я не претендую на його симпатію… просто хотіла дізнатися. Якщо це не секрет, звичайно…

— Залежить від того, що саме ти хочеш дізнатися, — дівчина говорила спокійно і вперто не дивилася на мене.

— Знаєш, тепер ти справляєш враження спокійної і врівноваженої особи, — не утрималася від коментаря я.

— Тобі здається. Я спокійна, доки хтось не переходить межу.

Угу, тобто терпіння зникає в одну секунду… знаєм, проходили.

— Ваша трійка. Тобто ти, Бельхар і… Субіір. Ви завжди тримаєтеся разом…

— Ти маєш рацію, — промовила Ліу, хоч я не договорила. — Ми дійсно завжди разом. Із самого малечку. Я знаю цих хлопців краще, ніж будь-хто інший. Та й вони відмінно мене знають.

— Ви росли разом? — поцікавилась я.

— Звідки така цікавість? — у погляді білявки прослизнуло невдоволення.

— Просто… мені цікаво, як довго він тобі подобається, — зізналась я. Ну а що? Я ж не сліпа — це добре видно.

— І тут ти маєш рацію, Агнес, — надто невдоволено промовила дівчина. Так, невдоволено, проте відверто. Нічого не приховує? — Промацуєш ґрунт?

— Не знаю, про що ти, — ледь усміхнулась я. Мене розкусили.

— Насправді ти мені геть не подобаєшся, Драго. Не розумію, чому я спокійнісінько розмовляю з тобою зараз.

— А те, що він молодший, тебе не зупиняє? — проігнорувала її репліку.

— А має? — Ліу здивовано на мене глянула. — Всього лише рік. Це дрібниця, - дійсно… схоже мене одну турбує цей бісів вік. — Знаєш, я розумію, чому ти вирішила розпитати саме мене. І… — вона на мить замислилась. — Я не віддам його.

— Я ж сказала, що не претендую… — я глянула на білявку скоса. Ще трохи і вона почне вбивати поглядом.

— Кого ти хочеш цим обманути?

— Ох, припустимо, що я таки захочу боротися за його увагу. Що ти можеш мені протиставити?

— В мене є свій козир у рукаві, — усміхнулась ельфійка. — Ти думаєш, я так запросто його тобі відкрию?

— Якщо подумати логічно… то твоєю картою буде... шлюб, напевно, — задумливо промовила я. — Ви знаєте один одного давно, обоє чистокровні ельфи. Можливо, з якогось боку вам це навіть вигідно, — так, я роздумувала над цим. Щоправда, я сподівалась, що цей шлюб буде за розрахунком… на це дуже розраховувала моя вовчиця.

— Тоді ти розумієш, що шанси в тебе мізерні, — не стала заперечувати Ліу.

Я трохи помовчала, прокручуючи її фразу в голові. Навіть так…

— Може вони й мізерні… та, зауваж, ти сама сказала, що вони в мене таки є, — я усміхнулася і, більше не чекаючи, попрямувала в гуртожиток.

Я рідко відчувала свою вовчицю. І тепер, коли ці відчуття були настільки яскравими, я просто не могла це ігнорувати, та й опиратися було важко. Дещо незвично, відверто кажучи. І що мені з цим усім робити? Те, що вовчиця вперше за стільки часу дала про себе знати — добре… але вона вирішила все за мене. І нікого не цікавить чи може це все бути взаємним. О-о-ох. До темних усе. Зараз забіжу в гуртожиток і загляну до Елори, а далі поговорю з Бельхаром (звичайно, якщо мені вдасться його знайти). І потім — у лабораторію. До речі, про неї…