Розділ 6

Агнес

Минув ще тиждень. Я відбула своє покарання й намагалася не заробляти нових відпрацювань. Ребро, нарешті, припинило боліти, а ельфа цей час я не бачила. Тому на душі було спокійно, та мене не полишали думки про його ілюзію. Я хотіла знайти писемні підтвердження того, чому саме дія артефакту на мене не розповсюджується. Тож сьогоднішній час після занять приділила бібліотеці і вже котру годину спиною підпирала високий стелаж з книгами. Я переглянула вже більшу частину літератури присвячену артефактам, та нічого потрібного не знайшла.

— Я ж не могла собі цього придумати… — задумливо промовила сама собі.

Глянула вгору. На верхній полиці залишилося всього кілька непрочитаних книг, де я б могла за щось зачепитись. Та, от біда, дотягнутися до них ще те завдання. От чому в бібліотеці не можна користуватися магією?! Підштовхнула б потоком повітря і все. А тут… Я піднялася навшпиньки й потягнулася за книгою. Ну… ще трохи!

Раптом над моєю рукою з’явилася ще одна — чоловіча, і здійняла з полиці цю ж книгу. Я різко обернулася й, спершись спиною об стелаж, підняла голову. Всього в кроці від мене стояв Бельхар. У ніс одразу вдарив його запах, а єдине, що я тепер чула, був стукіт наших сердець. Ну все, спокою, як і не бувало. З кожною зустріччю моя впевненість у тому, що я не хочу мати з ним жодної справи, розчинялася в повітрі все швидше. Просто дивилася в його зелені очі і втрачала відчуття реальності.

— Що читаєш? — запитав ельф, опускаючи погляд на книгу.

Те-емні, а якщо він чує те саме, що і я?! Мовчки сіпнулась у сторону і відійшла на безпечну відстань.

— Ти до всіх так підкрадаєшся? — я підозріло глянула на нього. — Те, що артефактор шукає щось про артефакти — нормально. А ти що тут забув?

— Цікавість — велика штука. Не можна? — його очі зблиснули. Ага, так я й повірила.

— Цікавишся артефактами? — книга залишилась у його руках. Гаразд, вважатимемо це за знак. Хочу пошукати ще в іншій секції. Є в мене одна здогадка…

— Як твоє ребро? — раптом запитав Бельхар, пронизливо глянувши на мене. Що він хоче побачити?

— Не знаю, навіщо це знати одному ельфу, якого абсолютно не цікавить моя особистість, — в’їдливо промовила я. Неочікувано, навіть для себе. Боюсь, він може собі щось вигадати… — Дякую за знеболююче. Уже не болить, — швидко промовила я і, більше не чекаючи, попрямувала до іншого стелажа.

Бельхар тільки мовчки провів мене задумливим поглядом. Усе, я не витримую. Мені терміново потрібно відлучитися звідси й бажано надовго — щоб його не бачити. Тоді я буду спокійна. А то зараз у мене навіть дихання збилося. Зовсім мені це не подобається! Хочеться кудись дітися від цих відчуттів.

Відганяючи дивні думки, навмання витягнула книгу. Якщо в книгах про артефакти про це не згадується, то, може, тут щось знайду. Усе ж я вважаю, що це явище напряму пов’язане з істинним зв’язком. Розгорнула книгу, пробіглася поглядом по змісту й попрямувала до одного зі столів. Набридло вже стояти. Сіла й поринула в читання. У якийсь момент, піднявши голову, помітила, що Бельхар усе ще тут, ще й дивиться в мою сторону. Та дивився він, схоже, на книжку. Я тільки гмикнула й повернулася до читання. Сподіваюся, він ні про що не здогадується. Він занадто уважний. Про регенерацію дізнався, збій роботи мого охоронного артефакта, можу посперечатися, теж помітив. Та й, схоже, він і далі в пошуках інформації про мене. Мені це зовсім не на руку — світловолосий може дізнатися зайвого й що далі? Шантажувати буде? Хитнула головою, знову вчитуючись у рядки, і, о темні, нарешті! Я не знала, що таке, як артефакти ілюзій чи деякі магічні закляття просто не діють для істинних. Тобто під ілюзією не сховаєшся, вбити — не вб’єш, максимум трохи нашкодити можна. Мало того, що магія — своєрідний провідник у парі, то вона ще й має властивість підсилюватись, коли зв’язок повністю встановлюється… це як, магія обох просто доповнює одна одну? Темні, чому це так складно? Зате тепер не дивно, чому саме його запах я впізнаю серед сотень, аби йому добре було…

Гаразд, підтвердження маю. Залишилось дізнатися, на кого він схожий. Просто необхідно. А тоді вже вирішу, що з цим робити.

— Можна, я займу кілька хвилин твоєї уваги? — пролунав чоловічий голос поруч.

— Дідько, чого ж ви всі так підкрадаєтеся?! — роздратовано промовила я, різко згорнувши книгу. Підняла голову й побачила вже знайомого мені дракона.

— Ой, вибач, не хотів тебе налякати. Де ж подівся славетний гострий слух перевертня? — з легкою усмішкою на вустах проговорив Каель, та в інтонації сарказму не відчувалося.

— Замислилась… — буркнула я, кинувши погляд туди, де раніше стояв ельф. Та що там, він і далі там стояв. — То що ти хотів?

— Я подумав над твоїми словами…

— Що, так швидко дійшло? — здивувалася я. Не думала, що це займе всього лише тиждень.

— Не зовсім. Я б хотів поговорити з Елорою наодинці. Я дійсно поступив не дуже добре…

— Це ще м’яко сказано, — я закотила очі. — Вона дуже ображена, знаєш? А ти обманюєш себе. Такий зв’язок важко обійти. Ти ж дорослий хлопець, розумієш.

— Маєш досвід? — запитав хлопець.

— Мої батьки — істинні. Брат теж зустрів істинну… — я замислилась, на мить опустивши погляд. — Надивилася вже вдосталь.

— Тобто сама ти цього не відчувала, — закінчив Каель, намагаючись щось вловити в моєму погляді.