Розділ 5

Бельхар

Знову вона. Всюди вона. Хто ставить дівчину битися проти хлопця? Так, вона старша, та магістр Леннарт прекрасно бачив мою підготовку. Я запропонував їй здатися, зекономити час й поберегти здоров’я, та Агнес тільки підняла голову й відмовилась. Вперта, горда і впевнена… навіть, якщо невпевнена. Дивне поєднання. І, ніби, доросла, серйозна, і водночас емоційна, у чомусь навіть дитяча. Вона не показала, що їй було боляче, хоч я знав, що перегнув палицю і вдарив занадто сильно. Знову запропонував зупинитись, та вона вперлася і таки вклала мене на лопатки. Що ж, нехай буде по її.

Обернулась і пішла, проігнорувавши рекомендацію магістра. Чому? Не думаю, що їй подобається ходити з таким болем. Не знаю, чому, та пішов за нею. Виправлю свою роботу й забуду про це. А то вона ще згадувати потім мені про це буде. Дійшов до гуртожитку й побачив її на балконі. Швидко вона, однак. Я, звичайно, не поспішав, але й вона себе зовсім не шкодує. Мені навіть звідси було видно, що почувалася вона, м’яко кажучи, погано. Здавалося, от-от знепритомніє. І хто мене потягнув залізти до неї прямісінько на балкон? Другий поверх і дерево, що росло поруч, тільки допомогли це зробити швидше.

Знову горда і… насторожена? Боїться мене, чи що? Запропонував допомогти — знову відмовилась. Ідіотка… мені ледь вдалося переконати її, що допомога таки потрібна. Довелося повернутись за потрібними ліками. І навіщо я це все роблю? Тільки нерви собі псую. З нею неможливо спокійно говорити — одразу купа емоцій. Поки працював з ушкодженням, помітив одну цікаву річ… хто-хто, а перевертні славляться швидкістю своєї регенерації. У неї ж вона в рази повільніша. На що це може вказувати? І її артефакт… він не спрацював. Я бачив, що він був увімкнений, що б вона не казала. Вона щось приховує.

І сьогодні вона таки пішла на заняття, ігноруючи біль. Схоже, вони всі там вперті такі, зважаючи на те, що розповідав про її батьків Алларік. Ліу теж витворяє щось дивне… що вона хотіла в неї?

— Про що думаєш? — у кімнату заглянув Субіір.

— Що Ліу хотіла в тієї дівчини? — запитав я, усе ще роздумуючи.

— Тебе вона зацікавила? — хитро промовив хлопець. — Не думаю, що вона буде терпіти твій жахливий характер. Забудь про Агнес.

— Робити мені нíчого, — гмикнув я. — Просто не розумію Ліу.

— Все ти розумієш, Бельхаре, — промовив друг і сів у крісло навпроти. — Просто не хочеш цього сприймати.

— Я не давав їй приводу.

— А це її коли-небудь зупиняло? Ти ельф, вона — теж. Фактично однолітки і знаєте один одного довгий час. Не обов’язково бути закоханим, достатньо домовленості. Ти ж знаєш наші порядки.

— Гаразд, а що таке кохання? — я, нарешті, підняв очі і пронизливо глянув на друга. Давай, зізнавайся.

— Мені ніколи це в тобі не подобалось. Ти завжди бачив більше, ніж інші, — невдоволено промовив світловолосий і опустив погляд.

— І ти нічого не хочеш робити?

— А є сенс?

— А ти спробував?

Хвилину ми мовчали. Я продовжував дивитися на друга, він — пронизував поглядом підлогу.

— Гаразд, я спробую, — нарешті промовив Субіір. — Навряд щось вийде, та все ж.

— Варто спробувати… — задумливо промовив я. — Слухай, моя ілюзія справно працює? — у голову раптом прийшла дивна думка.

— Так, — друг здивовано на мене глянув. — А що?

— Артефакт збоїв теж не давав?

— Ні. Звідки такі запитання? — хлопець насторожився.

— Мені просто цікаво, що так намагається роздивитися в мені та дівчина, — я піднявся й підійшов до шафи, де ховав свої настої й зілля.

— Може, їй твоя зовнішність сподобалась, от вона і вирішила кожну деталь запам’ятати, — запропонував свою версію Субіір.

— Вона б не дивилася на мене так насторожено, ніби очікуючи атаки, — задумливо промовив я й попрямував до виходу з кімнати.

— А як вона має дивитися, якщо ти штрикаєш її не надто приємними фразами? — долинуло вже з кімнати.

Я відчинив вхідні двері й не помилився. З кімнати навпроти саме вийшов рудоволосий друг Агнес. Він зупинився і зміряв мене пильним поглядом.

— Щось не так? — запитав він.

— Ти ж до подружки своєї йдеш?

— Маєш щось проти? — його очі звузились, тон став ворожим.

— Дай їй ось це, нехай вип’є, — я простягнув ємність зі знеболюючим всередині. — Настій зніме біль на деякий час.

— Звідки ти знаєш? — підозріло запитав хлопець.

Та-а-ак, схоже, йому не розповіли.

— Вона тренувалася з нашою групою.

— Чому я маю тобі вірити? Може, там отрута?

Невже я схожий на злого чаклуна, який тільки і мріє про смерть усіх і кожного? Я повільно видихнув. Навіщо, заради темних, я взагалі цим займаюсь?

— Якщо тобі стане спокійніше, то це моя робота. Агнес билася зі мною, тож я виправляю свою помилку, — спокійно промовив я, очікуючи атаки. Та рудоволосий тільки стиснув кулаки.