Розділ 3

Бельхар

— Ліу, облиш цю тему, нарешті, — спокійно промовив я, не відриваючи очей від книги.

— Про кого вона стільки говорить? — запитав Субіір, спостерігаючи, як дівчина ходить туди-сюди.

Ліу й Субіір теж ельфи. Вони навчалися на другому курсі й були єдиними, хто знав, ким я є насправді. Ми знали один одного доволі довго, оскільки росли разом. І з нашої компанії найдобрішим був Субіір. Два метри світла й добра. Ір був дуже високим, широкоплечим, світловолосим любителем витіюватих зачісок. Його волосся завжди було зібране в дивовижної складності коси, а сірі очі буквально випромінювало добро. Хоч здебільшого Субіір вражав своєю стриманістю. Чого не скажеш про Ліу.

Висока струнка ельфійка з довгими платиновими локонами й морозним поглядом блакитних очей, чий зовнішній вигляд зовсім не гармоніював з типовим характером вогняника. Була б вона ним – палила б усе наліво і направо. Застати її в хорошому гуморі — велика рідкість. Дівчина дратувалася майже за кожної нагоди й на неї була тільки одна управа — Субіір… або я.

— Вибухнула ні з чого, Ліу, ну серйозно, — я таки відірвав погляд від книги й поглянув на ельфійку. — Ти її знаєш? Що вона не так зробила? Не так глянула?

— А хто її не знає?! — роздратовано промовила дівчина.

— Ви скажете мені, нарешті, про кого йде мова? — Субіір переводив погляд з мене на Ліу й назад.

— Агнес Драго, — відповіла дівчина. Її обличчя видавало неприязнь до власниці цього імені.

— І в чому причина твоєї поведінки? — запитав я.

— Скажи, вона до тебе клинці підбивала? — біловолоса підійшла до мене й сіла на бильце крісла.

— А скажи, вона дійсно хороший артефактор? — відповів я запитанням на запитання з легкою усмішкою на вустах.

Ліу дратувала кожна дівчина, що знаходилася поруч зі мною. Я вже звик до цього й розпалював її тільки сильніше, чого Субіір не дуже любив.

— Одна з найкращих в академії, — відповів за дівчину ельф. — У неї вже є свої власні і, можу сказати, досить успішні наробки. Ти не знаєш її? — його тон звучав так здивовано, що я замислився. Агнес Драго… ні, не чув. Хоча… у пам’яті з’явилися картинки дитинства. Драго — це ж правляча сім’я в Кларії. Значить, вона дочка одного з братів Драго. — Про що думаєш, Бельхаре?

— Даміан Драго чи Ештар Драго? — запитав я. Відновлюючи у пам’яті образи цих чоловіків. Вони були частими гостями у маєтку Алларіка.

— Агнес – дочка Даміана-Елезара Драго. В Ештара-Зена теж дочка, але її звати Елора. Вони живуть разом, — промовив Субіір, а Ліу скривилася.

— Звідки такі знання? — я уважно глянув на друга.

— А він знає одну з них, — так само роздратовано промовила Ліу.

— Чого дратуєшся? — усміхнувся Ір. — Заздриш, що я вмію з людьми спілкуватися? Можу навчити.

— Йди ти… — буркнула дівчина.

— Я Елорі допоміг якось. От ми і знайомі. То чого біситься Ліу? — перевів тему Субіір.

— А він бесідував з Агнес, доки мене чекав, — білявка прикипіла до мене злим поглядом. І що мене чекає, якщо ми таки укладемо договір і одружимося?

— Я всього лише попросив її звільнити лавку. І це було вчора, — я гмикнув і знову опустив очі в книгу.

— Знаючи тебе, Бельхаре, ваша бесіда складалася тільки з твоєї репліки «зникни», — дорік мене друг. — З дівчатами потрібно бути люб’язними. — Я вже хотів додати, що вона не заслуговує на цю люб’язність, та мені не дали нічого сказати. — І тоді вони не будуть огризатися й ображати у відповідь. Правда ж, Ліу?

— Бельхар у нас ідеальний, — буркнула вона.

— Тобі просто здається, оскільки ти ще гірша за нього, — пробурмотів у відповідь друг.

— Мені вже час, — я згорнув книгу й піднявся, кинувши швидкий погляд на годинник.

— Ти куди? — запитала дівчина.

— Алларік хотів мене з кимось познайомити. Сказав, що це піде на користь… нам усім.

— Прямо тут, в академії? — здивувався Субіір.

— Гостю простіше потрапити на територію академії, ніж мені добратися до його маєтку, — промовив я й покинув кімнату друга.

Чому для зустрічі обрали одну з аудиторій… в принципі зрозуміло. Після занять тут майже ніколи нікого немає.

От же ж… Агнес, значить. Мене дратує її занадто уважний погляд. Ніби намагається в мені когось впізнати. Дарма, у неї цього не вийде, яким би хорошим артефактором вона не була. А взагалі вона дивна і якась дитяча на свій вік. Занадто любили її, чи що? З цими думками я зупинився біля лабораторії, з якої долинали голоси.

— Ні, ні, ні, зачекай кажу тобі, — промовив чоловічий голос. — Дай закінчу.

— Думаєш, воно щось дасть? — запитала дівчина і я впізнав її голос.

Я заглянув у лабораторію, оскільки двері не були зачинені до кінця, і побачив Агнес з якимось рудоволосим хлопцем.

— Ти казала, що тобі чогось не вистачає, — промовив хлопець, перекидаючи волосся дівчини за спину, і схилився біля неї.

— Ми можемо спробувати ось це й це… але треба зробити так, щоб не вибухнуло. Інакше ректорка точно мене вб’є. Сьомого погрому лабораторії вона не стерпить і мені доведеться чекати зимових канікул.