Розділ 2

Агнес

Минуло кілька днів з тієї зустрічі. З ельфом я більше не перетиналася, та й дивні відчуття більше не нагадували про себе. Усе нібито стихло… та мені не давала спокою його ілюзія. Чому ж він під нею ховається? І чи знає про це ректорка Альткірх? Розмова з батьками досі висіла в планах… я не хотіла думати про тему розмови, адже вона мене лякала. А якщо цю тему не розвивати, а з тим хлопцем не перетинатися — проблема зникне так само, як і з’явилася.

— Ти мене слухаєш? — обурилась Елора. — Де ти літаєш? Я стільки всього розповіла, а ти все пропустила повз вуха, — вона вперла руки в боки й невдоволено на мене глянула.

— Вибач, відволікалася, — промовила я і відклала папери з кресленнями. Розроблення потрібного мені артефакту теж відкладається на невизначений термін…

— Ти зовсім усе прослухала?

— Котрий це вже за рахунком, Елоро? — я зітхнула й розляглася на ліжку.

— Але він особливий!

— Ім’я, вік і раса.

— Каель Белуар… — невпевнено промовила сестра. — А тобі навіщо?

— Вік і раса, — повторила я.

— Яка різниця, Агнес? У чому проблема?

— Ти чистокровний дракон, принцеса, третя в черзі на трон, — спокійно перелічила я, прикриваючи очі. Це саме те, що нас відрізняє…

— Поки на троні мої батьки, а це, повір мені, надовго. Потім твої батьки, Елай, і тільки після нього я. Тому мене можна не враховувати, — так само спокійно промовила сестра, та я відчула її уважний погляд на собі. Угу, після неї в черзі мала бути Агнес Драго, але я відмовилась від цієї участі.

— То що з тим хлопцем? — нагадала я.

— Він практикант, майбутній викладач. Срібний дракон, — майже мрійливо протягнула Елора.

— І як довго він тобі подобатиметься? — я глузливо глянула на подругу. Добре, що він дракон… та чи добереться до нього Елора і чи надовго це все затягнеться?

Елора занадто часто змінювала об’єкти симпатій. Тому такі розмови були доволі частим явищем. Останній рік я вже припинила сприймати це серйозно. З останнім бідолахою Елора зустрічалася кілька тижнів, після чого розбила йому серце.

— Ти його не бачила! — обурилася сестра.

— Не бачила кого? — у кімнату заглянув Себастіан. — Можна? Трохи розбавлю вашу жіночу компанію.

— Можеш не запитувати, — я усміхнулася і посунулася, даючи другу сісти.

— А чому саме дракон? — запитала Елора.

— Що обговорюєте?

— Елора знову закохалася, — зітхнула я.

— Надовго цього разу? — запитав Бастіан, а на його вустах заграла хитра усмішка.

— От набридли! Завжди одне й те ж запитуєте. Як близнюки, чесне слово. Можна подумати, я це контролюю… — насупилася Елора. — Чому ти собі перевертня не шукаєш, а мені обов’язково дракон?! Може я собі якогось… не знаю, некроманта знайду…

На кілька секунд у кімнаті запанувала гнітюча тиша. Себастіан з докором глянув на Елору, потім тривожно — на мене.

— По-перше, я нікого собі не шукаю, — я пронизливо глянула на подругу. Вона знала, що я не люблю цієї теми, але завжди згадувала про це, коли була на емоціях. — По-друге, я не хочу, щоб мені потім усе життя вказували на мої недоліки. Бачте, теж не обирала, якою народжуватись… — промовила наостанок я і, піднявшись, вийшла з кімнати.

Я розуміла, що сестра не хотіла мене образити, та кожна згадка про… я просто надто емоційна. Завжди була занадто емоційною. Краще пройтися й охолонути, ніж зараз образити Елору. Цього мені непотрібно.

Не дуже я любила ділитися своїми думками на рахунок моєї природи, та думаю мої рідні й без того здогадувались. Я — напівкровний перевертень зі стихією повітря. Мої відчуття набагато слабші, ніж у чистокровних, але гостріші, ніж у простих людей. Моя витривалість не така висока, як у чистокровних. Швидкість не така, як у них. Та й хворіла я, як і всі люди… хіба що рідше й не так важко. І регенерація в мене в рази повільніша…

Куди мені, напівкровці, правити королівством перевертнів. Куди мені мати стосунки з чистокровним перевертнем… ще буде потім нагадувати, якою мене взяв. Ще й без істинного зв’язку, бо хто знає, чи він мені взагалі даний…

Я зростала в любові. Батьки, сестра й брати завжди мене підбадьорювали, підтримували й оберігали. Та я завжди гостро відчувала різницю між мною й Елаєм чи Елорою. Сторонні завжди порівнювали мене з батьками і братом… з тими, чиї сили для мене тільки мрія. Так уже вийшло, що за допомогою артефакта, розробленого мною і нашим королівським артефактором, я досить вдало приховувала свою природу. Тому про те, що я напівкровка, знали тільки найближчі.

Я обрала інший шлях. Компенсувала силу розумом. Пішла в артефакторику, відсторонюючись від своїх проблем. За створенням артефактів я забувала про свою дитячу мрію зустріти істинного, як це було в моїх батьків. Про бойове мистецтво, яке мене цікавило, та погано вдавалося. Про те, що я не така. Так, я не одна напівкровка на весь Сульмедір. Та не кожна напівкровка народжується в королівській сім’ї, де всі чистокровні. Адже на момент мого народження матінка вже була ініційованою, тому всі очікували на копію брата. А вийшла недороблена я. Що маємо, те маємо…