Розділ 15

Наступні дні минали без пригод. Щоранку й щовечора ми тренувались, упродовж дня обходили виділені для нас території. Як і казав Тіаль — ми застали ще один прорив у Завісі. Відверто кажучи, істоти звідти виходили лячні. Маючи череп замість обличчя, кожна істота уособлювала певну стихію. Страшно було те, що кожна нова відрізнялася від попередньої: інші розміри, сила, особливості, зовнішній вигляд. Вражали також їхні розумові здібності. Відрізнялися від нас вони хіба тим, що не говорили. Дивну річ помітила Селіна — вони поводилися, радше, як ляльки або запрограмовані роботи. Складалося враження, що ними хтось керував. І ця версія мала право на життя… от тільки ми не знали, хто це робить… і якщо зараз їх з’являється невелика кількість і на нашому боці перевага, то ніхто навіть уявити собі не може, що трапиться, коли Завіса зруйнується. Адже з одною істотою боролося, щонайменше, двоє магів. Нам усім страшно про це думати…

Даміан всіляко відволікав мене від цих думок. Як і обіцяв, одну мене майже не залишав. Хіба що в душ я поки ходила одна. Але боюсь, що й це він найближчим часом виправить… от сама бовкнула і вже не знаю, чого очікувати. Тепер, у вільний від тренувань час, у мене з’явилося… нове тренування. Я заново вчилася контролювати емоції, адже сплеск пітьми мав куди більшу руйнівну силу, ніж просто нестабільна стихія. І якщо з останньою я на «ти» й контролю вона піддавалась, то з пітьмою в мене було багато проблем. Відчувала себе дитиною, яка відкрила нові здібності й починає поступово опановувати їх. Тільки от проблемка, у моєму віці це в рази складніше.

За цей час, зі мною багато почала спілкуватися Велія. І все б нічого, якби не її постійні погляди на мої руки. Мене це дійсно насторожувало, тому браслет не знімала. Зате тепер я починала розуміти Даміана. Очевидно, вона щось шукала, але що і для чого? Тут що питай, що не питай… однаково, не відповість. Тому я намагалася не дуже зближатися з нею. Зацікавлення викликала й поведінка Маркуса. Той завжди ходив весь такий усміхнений, з хорошим настроєм і нічого не розповідав. От нічогісінько. Як тільки не намагалася його розпитати, він або просто кудись йшов, або загадково усміхався. Не знаю, що там у нього за зустріч була, але, схоже, вона закінчилася ду-у-уже вдало, якщо він ось такий ходить. Звичайно, у мене були підозри, що, скоріш за все, він бачився зі своєю істинною. І я була надзвичайно щаслива, що у них все, нарешті, склалось, оскільки не хотілося бачити його в пригніченому стані. Але кортіло знати все. А я не знала! А Даміан знав… і теж мовчав. У-у-у, змовники… ну нічого, я витягну інформацію. Так і кортіло дізнатись, хто вона. Люциус і Аретта проводили весь вільний час разом… от нерозлийвода, справді. Сподіваюсь, у них достатньо розуму, щоб не втнути чого-небудь… такого… Також поступово налагоджувались стосунки Селіни й Ештара, оскільки дівчина, у свій вільний час, частенько пропадала в замку. Це теж не могло не радувати. Усе налагоджувалось, і якби не війна, що нависла над нашими головами, усе було б ідеально.

Останній день практики був присвячений складанню звіту за цей тиждень. Я, чомусь, думала, що звіт складав кожен студент окремо, але виявилось, що він один на всю групу. Ну що ж, так, навіть, краще. Тому, зараз усі сиділи за столом на кухні — робота кипіла. Переважно, контролювали процес хлопці, оскільки це вже не перша їхня робота. До речі, ми працювали над звітом уже години зо три. Іноді виникали суперечки, але вони швидко вичерпували себе.

— Ну от, завершили, — втомлено промовив Маркус.

— Наре-е-ешті, — протягнула Аретта. — Завтра додому. Як же я давно там не була.

— Так уже хочеться додому? — хитро запитав Люциус. Усі хіхікнули, а він отримав злий погляд від Аретти у відповідь. Ну так, вони ж роз’їдуться по домівках, хоча всього лише на тиждень. Хіба що Люц забере її з собою. От Адріан здивується… або ні. Його, взагалі, важко розгадати.

— Марку-у-усе, — знову почала я. А що? Кількість спроб необмежена.

— Ні, — коротко відповів Марк, знову загадково усміхнувся і швидко покинув кухню.

— Ти все ніяк не здасися? — запитала Селіна.

— Ну мені ж ціка-а-аво, — промовила я.

— Аретта погано на тебе впливає, мишко, — промовив Даміан і легенько клацнув мене по носі.

— А я тут до чого?! — обурилась Аря.

— Можна тебе на хвилинку? — запитав Люц, не чекаючи відповіді, узяв мене під руку й повів надвір.

Погода, що не змінювалася впродовж тижня, сьогодні була хмарна й дещо прохолодна. Можливо, слід очікувати дощу до вечора.

— Щось не так, Люц? — запитала я, не очікуючи такого пориву поговорити.

— Ти дійсно хочеш залишитись? — запитав Люциус, пильно спостерігаючи за моїми емоціям.

— Ну…. у мене… вибору то немає, — промовила я, підбираючи слова. — Даміан мене однаково не відпустить.

— А ти, бачу, не дуже опираєшся… — невдоволено буркнув він.

— А є сенс? Та й, відверто кажучи, мені тут подобається і Селіна залишається. А батьки обіцяли завітати в гості. Можливо, Варро з собою візьмуть… звичайно, якщо він не буде надто зайнятий, — промовила я, згадуючи останню зустріч з ним.

— Звикаєш до нового життя?

— Що не так, Люц? Мені здається, ми вже все обговорили. А ти, навіть, погодився з моїм рішенням. Що тепер змінилось? — я спохмурніла, склавши руки на грудях.

— Моє ставлення до нього все ще не змінилось і…