Розділ 10

Останні навчальні дні злітали швидко. Їх я проводила з друзями. До моїх вечірніх занять з куратором приєднався Варро, часом — Люциус. Останній, до речі, дедалі більше часу проводив з Ареттою. Хоча б у когось усе добре. З Маркусом я проводила час до вечері. Виявилось, з ним весело готуватись до іспитів. Він міг допомогти, оскільки більшість дисциплін на першому курсі — загальні. З Даміаном я зустрічалася тільки в їдальні і те, поглядом. Як тільки бачила його — згадувала нашу останню зустріч, червоніла і відверталась. Не можу не сказати, мене також зупиняла й Ребекка, що тінню ходила за Даміаном. Мене це дратувало, але я нічого не робила. Нічо-о-ого, бал скоро, а сукня чекає свого показу. От ніколи не думала, що коли-небудь буду настільки чекати балу.

Підготовка йшла активно, всю академію прикрасили різноманітними квітами — виглядало дуже красиво. Ректорка теж постаралася, тому прямо зі стелі, що з допомогою магії перетворилась на нічне небо, політав сніг. У повітрі витала святкова атмосфера. З усіх куточків чулись розмови про бал. Маркус казав, що так кожного року. Але, по його словах, «спецефекти» кожного разу інші.

От і зараз, ми з дівчатами сиділи в кімнаті Селіни й говорили на різні теми. Аря ділилася розповідями з дитинства й не тільки. Ми, також, випитали все про неї з Люцом. Та тільки червоніла і віднікувалась. Була спроба випитати щось в Селіни, та вона була марною. А я, між тим усім, намагалась ще читати книжку. Бесіда плавно повернулась у чергове обговорення завтрашнього балу. Щоправда, одразу ж перейшла в обговорення мого особистого життя.

— Все-таки добре, що ти погодилась йти з Маркусом. Можливо, у вас виникнуть якісь теплі почуття один до одного, — мрійливо говорила Аря. Схоже, їй любов очі засліпила…

— Про що ти говориш, Арю? Він уже мені освідчився, а я…

— А ти що? Чого чекаєш, Естер? Це ж такий гарний шанс! Він так добре до тебе ставиться. Просто ідеал, а не хлопець.

— Я розумію, але… ні, я геть нічого не розумію, — я сховала обличчя в долонях.

— Не варто перейматись через побачене, — Селіна поклала руку мені на плече.

— Як він міг тобі сподобатись, Ес? — Аря підсіла ближче.

— Дурне питання. Чому тобі сподобався Люц, Аретто? — повернула їй запитання. — Якби я могла цим керувати, уже б усе змінила. Він з вигляду нахабний і різкий. Якщо провести з ним більше часу — він відкривається з іншої сторони…

— Угу, і тому цілувався там з Ребеккою?

— Аретто! — Селіна прикрикнула на подругу. — Я, звичайно, його не захищаю, але мені здалося, що Ребекка це підлаштувала… вона могла нас побачити, адже Даміан стояв спиною до нас, а вона — обличчям.

— Думаєш, вона сама його поцілувала? — запитала Аря. Я мовчки це все слухала. — Якщо подумати, погляд у нього був не надто щасливий, особливо коли він побачив Ес. Однаково, якби він не захотів — уникнув би тієї ситуації.

— Годі, — зупинила їх я. — Ви говорили про бал, от і говоріть далі. Я не хочу цього обговорювати.

— Я вже не можу дочекатись, коли одягну свою сукню, — мрійливо промовила Аря.

— Та хоч у піжамі йди, ти однаково сподобаєшся Люциусу, — розсміялася Селіна.

— Як у піжамі?! На балу потрібно виглядати відповідно — ніякої піжами!

Я усміхнулась. Інколи, я не розумію, хто сприймає все серйозніше…

— Дійсно, сукні дуже красиві. Не дочекаюсь, коли покажусь перед Ребеккою, — я вже бачила, як невдоволено кривиться її личко.

— Аря допоможе тобі з зачіскою, я — з макіяжем і будеш, як принцеса, — усміхнулась Селіна. — Марк, як тебе побачить, ще довго думатиме, чи варто тебе впускати в бальну залу. Боюсь, від танців тобі буде ніколи відпочивати.

— Ну і добре. Хоч там розслаблюсь, нарешті.

— Ми всі будемо красиві і кружлятимемо в танці цілий вечір. Швидше б уже, — Аря відкинулася на ліжко, як зірочка.

— От зараз ляжемо спати й буде тобі швидше. Ти ж хочеш бути красивою завтра? Хочеш. Отже, тобі потрібно виспатись, і нам теж.

— Дійсно, час уже спати, — промовила я, піднявшись.

— Добраніч і до завтра, — усміхнулась Селіна, проводжаючи нас.

— Тобі теж, — весело відповіла Аря й ми розійшлись по своїх кімнатах.

Спати не хотілось, але варто б було. Не хочеться завтра ходити з синцями під очима. Волосся вирішила мити завтра, тож просто заплела легку косу, щоб не заважало. Сіла в крісло і продовжила читати книжку. Можливо, так спати захочеться. Так пройшло близько години, коли посеред кімнати з’явився непроханий гість.

— Ні, ні і ще раз ні, — я тут же відклала книжку й піднялась з крісла. — Ти зараз же зникнеш звідси, як і з’явився, — я невдоволено глянула на нього.

— Навіть не вислухаєш? — обережно спитав Даміан.

— Чому я це маю робити, не скажеш? Ти маєш право робити все, що душа забажає, а я не зобов’язана тебе вислуховувати. Тож, будь ласка, покинь мою кімнату, — я склала руки на грудях. Зовсім не було бажання з ним говорити, так і стояла та картина перед очима.

— Мишко, будь ласка, послухай…

— Я тобі не мишка! Ти визначся вже! То ти намагаєшся мене зловити на кожному повороті, то вже під руку з Ребеккою ходиш. Тобі весело?! А мені ні. От зовсім, — я розлютилась і різко замовкла, бо розуміла, що зараз точно бовкну зайвого.