Розділ 9

— Ну нарешті. Де тебе носить? — роздратовано промовила жінка, що сиділа за столом.

— Вибачте, магістр Робер. Я була змушена затриматись. Наша ціль знайдена. Зараз вона в Наркарі, — русоволоса дівчина підійшла до столу.

— Ти все дізналась? — викладачка, схоже, була зовсім не в гуморі.

— Все, що наказала леді Рейвнблок. Вона просила передати, що Дарек скоро зв’яжеться з вами.

— Добре. Для активних дій нам замало заклять, що всім відомі. Думаю, Рейвнблокам відомо набагато більше, — вислухавши викладачку, дівчина глянула на неї. Чорне волосся з червоним відливом, майже білосніжна шкіра й червоні очі. Типовий вампір, нічого не скажеш. Дратувала вона її… чому дівчина мала підкорятися абикому…

— Невже вони хочуть провернути це все під час балу? — її це здивувало. Там ж стільки свідків. Зовсім головою не думають.

— Спочатку інформація, Калісто. Хто вона? — жінка уважно подивилась студентці в очі.

— Її звати Естеріана. Вона стихійниця. Відверто кажучи, я не розумію, як ми можемо щось зробити, якщо ні Ви, ні я не маємо з нею зв’язку. Рунознавство викладається тільки в некромантів, а ми з нею в різних групах, — вона вже хотіла продовжити, але її перебили, тому русоволоса тільки піджала губи.

— Це не важливо, студентко, — з натиском промовила викладачка. — Що ще?

— Бачте, справа в тому… — дівчина завагалась.

— Говори вже! Я переконана, що Маріанна не буде полювати на якесь дівчисько тільки через бажання отримати чергову порцію сили, — жінка піднялась з крісла і сперлась руками об стіл.

— Альрік — не її справжнє прізвище. Як стало нещодавно відомо, вона зростала в прийомній сім’ї. У Сейро таки були діти.

— Он воно як… — Ленора знову сіла в крісло. — Їм таки вдалося зберегти життя своїм нащадкам. Це вже цікаво. От і причина.

— Це ще не все…

— Що ще?

— Скоріш за все, пітьма передалась їй. На це вказує нестабільність її стихії.

— Навіть так? Прояви якійсь були?

— Ні. Та, навряд чи, вона сама про це знає.

— Нам потрібно схопити її до того, як її стихія стане зовсім неконтрольованою.

— Але коли? Бал — не найкращий варіант. Забагато свідків. І ректорка завжди до нього готується дуже ретельно. На територію академії неможливо буде проникнути, як і покинути її.

— Це дійсно погана ідея, — жінка скривилась. — На балу просто спостерігатимемо за нею. Мені потрібно все обдумати, — вона замовкла. -… Ти принесла річ?

— Було важко проникнути в її кімнату. Хтось дуже постарався із захисним блоком, — дівчина поклала на стіл невеличкий кулон. — Вона просто подумає, що загубила його.

— Блок ставила не вона?

— Це була точно не стихійна магія.

— Ціка-а-аво, — протягнула викладачка. — Невже хтось з некромантів зацікавився нею? Когось бачила?

— Я не впевнена… Але один хлопець… з волоссям дивного кольору. Так одразу й не скажеш, що він некромант… Маркус, здається.

— А це вже неприємно, — жінка нахмурилась. — Він досить сильний, а нам це зовсім непотрібно… — вона знову замислилась. — Зробимо так. Ти послідкуй за нею, може, ще кого цікавого побачиш. А я за цей час подумаю, як все зробити так, щоб ніхто не помітив зникнення дівчини. Заодно довідаюсь причину в Дарека.

— Вони говорили про те, що знають, де шукати артефакти. Також про те, що збираються знищити їх. Думаю, сила тієї дівчини має допомогти прискорити знищення Завіси.

— У правильному напрямку мислиш, Калісто, — Ленора усміхнулась. — Знаєш, думаю практика стане хорошим шансом. Особливо, якщо перенести вас поближче до кордону. Я поговорю з ректоркою на рахунок цього.

— Якщо щось зміниться, повідомте мені. Я зацікавлена в тому, щоб якнайшвидше повернути батька в Сульмедір.

— О-о-о, я думаю, Фритхоф буде радий побачити тебе. А зараз, можеш бути вільна, Калісто.

— Чому ви мене так називаєте?

— Тому що це твоє ім’я, чи не так?

— Моє друге ім’я, магістр, — промовила русоволоса й покинула кабінет.

***

Тим часом у кабінеті ректорки панувала напружена атмосфера.

— Чому я маю Вас слухати, студенте Драго? — Ліліт уже вкотре повторила запитання.

— Я вже четвертий раз повторюю — так буде краще, — зовні хлопець залишався спокійним, хоч всередині вже все починало закипати. Не хотілося розповідати все Ліліт, навіть знаючи, що вона причетна до цього.

— Я очікую на пояснення, Даміане, — вона помітила, що щось у ньому змінилось. І хотіла знати все.

— Невже Вам так важко просто мене послухати? — зітхнув хлопець і сів у крісло. — Ви ж знаєте, що я завжди впевнений у тому, що роблю. Особливо, коли це прохання, — він витримав пильний погляд жінки.

— Я знаю, Даміане, тому й хочу знати. Чому ти так наполягаєш на спільному проходженні практики з Естеріаною? — вона склала руки в замок. — Я чогось не знаю? З чого така цікавість?