Розділ 8

Уже котру годину я сиділа в бібліотеці. Стільки часу витрачено, а користі ніякої. І не те, щоб я скаржилася на нестачу інформації, ні. Її якраз було-о-о, хоч відбавляй. Літератури в бібліотеці було стільки, що мені б і половини життя не вистачило, щоб переглянути її всю. Справа була в тому, що я, схоже, вибрала не той час. На столі стояла величезна купа книг, які я вже переглянула. І ні в одній я не знайшла потрібної мені інформації. Або ж я просто не бачу її. Я була настільки спантеличена поведінкою Даміана, що взагалі не могла сконцентруватись на хоча б якісь інформації. Ще більше мене вганяло в ступор усвідомлення того, що він мені подобається, а думки знову і знову повертаються до нього.

О темні, знову. Помітивши, що вже вкотре згадую нашу останню зустріч, я безнадійно опустила голову прямісінько на розгорнуту книгу. Ні, так діло не піде. Я так можу до завтра просидіти, а користі з цього так не буде. Потрібно або терміново заспокоїтись, або залишити цю справу на якийсь час і потім, з холодним розумом, до неї повернутись. Я тихо зітхнула. За вікном уже було темно. Схоже, я просиділа тут щонайменше чотири години. Ех, тільки марно час згаяла. Я стомлено прикрила очі. Якби ж я знала, що саме я шукаю! Міток є надзвичайно багато, так само, як і джерел їхнього виникнення. Це можуть бути як звичайні підсилювачі магії, так і страшні прокляття. Що найголовніше — вони ніколи не з’являються просто так. Їх зобов’язаний хтось створювати. Будь то сам носій, інша людина чи, навіть, природа. Так… я нічого не створювала, тому цей варіант відпадає. Природа… з чим це пов’язано тоді? Не впевнена… потрібно буде почитати більше про це. А от варіант з іншою людиною — це вже цікаво. Кому це потрібно і для чого? Я вже, нарешті, почала думати в потрібному руслі, коли мої думки перервав голос.

— Естер? Все гаразд? — до столу, за яким я сиділа, підійшов Маркус.

— Марк, давно не бачились, — я підняла голову й усміхнулась. — Просто вирішила трохи почитати.

— І як довго ти вже так читаєш? — він явно натякав на картину, яку побачив. Так, збоку можна було б подумати, що я просто сплю.

— Я… не знаю точно… можливо, три години, можливо, п’ять. Вирішила трохи відпочити, зовсім нічого вже не сприймаю.

— Час зав’язувати з цим, так можна й перевчитись, — сказав він і закрив книжку. — А що ти, взагалі, читаєш? — він узяв її в руки й покрутив.

— Та так… зацікавила одна тема… про мітки, — я думала, як би викрутитись, щоб не довелось нічого розповідати. — Думаю, якщо є підсилювачі магії, значить, мають бути й ті, що придушують її.

— Краще забудь про цю ідею, — сказав, як відрізав. — Хто тебе на це наштовхнув?

— Ніхто, я сама. Невже це так погано?

— Ес, навіть не думай. Це може погано закінчитись, — Марк поклав останню книжку на купу й підняв її. — Краще ходімо, здамо всю цю літературу і я тебе проведу.

— А ти що тут робиш? — я піднялась і ми повільно попрямували до виходу.

— Дівчата сказали, що ти тут. Обід пропустила, якби не я — вечері ти б також не бачила.

— Піклуєшся про мене? — я глянула на нього.

— Звичайно, — серйозно відповів він. — Про тебе не піклуйся — ти зовсім себе запустиш. Тобі аби тільки читати. Одні кісти скоро залишаться, — він усміхнувся. — Не дуйся, я ж жартую.

— Я ж не мала дитина!

— Я знаю, Ес, — він віддав книжки бібліотекарю й ми залишили приміщення. — Але ти однаково забуваєш вчасно поїсти і, навіть, інколи поспати, — він наблизився до мого обличчя. — От коли ти востаннє нормально спала?

— Я… — я замислилась. А дійсно, коли?

— Ну от, якщо так далі піде — синці будуть більші, ніж очі, — він ніжно усміхнувся й залишив легкий поцілунок на моїй щоці. — Не можна так, Ес. Себе потрібною любити.

Я здивовано поглянула на нього. Марк знову усміхнувся, вирівнявся і зробив кілька кроків у напрямку гуртожитка. Потім обернувся і глянув на мене, очікуючи. Я повільно підійшла до нього й ми пішли далі.

— Знаєш, я хотів тебе про дещо запитати, — Марк дивився вперед.

— Що саме? — я ж, у свою чергу, дивилась на нього.

— Весь цей час ми не бачились і… ти спілкуєшся з Даміаном? — спокійно промовив він, хоча мені тон здався дещо схвильованим.

— Сьогодні бачились, — тихо сказала я. — Щоб я не робила, ми однаково зустрічаємось.

— А ти дійсно не хочеш з ним бачитись? — задумливо запитав Марк.

— Чому ти запитуєш? — я, нарешті, зловила його погляд.

Він пильно дивився мені в очі, ніби хотів щось знайти в них, і мовчав. Я, відверто кажучи, уже почала трохи нервувати.

— Даміан сказав, що не залишить тебе в спокої. Схоже, ти сильно його зацікавила, — він говорив рівно й тихо, але я чітко вловлювала нотки напруги. — Я б не хотів, щоб ти залишалась з ним наодинці… хто знає, про що він думає…

— Для тебе це так важливо? — обережно запитала я.

— Ще й як. Для мене важливо все, що пов’язано з тобою, Ес, — він взяв мої руки у свої. — Ти мені подобаєшся, Естеріана… можливо, навіть більше, ніж я сам це усвідомлюю… І мені б зовсім не хотілося, щоб Даміан чимось образив тебе, а тим паче зробив боляче… — він замовк, очікуючи моєї реакції. Хоча яка там реакція… Я просто стояла і збирала докупи все, що тільки що почула.