Розділ 4

Заспокоїлася тільки тоді, коли за мною зачинилися двері. Прикрила очі й сповзла на підлогу, притулившись до стіни. Прекрасна вечеря! Так, вдих... видих. Мені тут вчитися найближчі п'ять років, а я вже примудрилася все зіпсувати.

Зітхнувши, піднялася і вийшла на балкон. Прохолодне повітря завжди допомагало заспокоїтися. Мовчки вдивлялася в темряву, дозволяючи легкому вітерцю грати з волоссям. Тільки з голови не йшов погляд злих чорних очей. Я відверто не розуміла причин його гніву. Подумаєш, забруднила сорочку. Навіщо поглядом вбивати? Хто знає, що сталося б, якби Маркуса не було поруч. Так, непогано було б перепросити за це, але... страшно якось. У того хлопця з емоціями явні проблеми.

Що я про нього знаю? Фактично нічого. Перевертень, швидше за все. Якщо знайомий з Марком — однозначно старшокурсник. Очі почорніли — з клану чорних. Позаяк вони почорніли, то він сильно розсердився. Ось тільки ні за що не повірю, що через якусь безглузду сорочку. Зачекайте... якщо цей хлопець з клану чорних перевертнів... у двері постукали.

- Ви знаєте як звуть того хлопця? - запитала я, відчинивши двері. Дівчата завмерли, здивовано кліпаючи очима. - Як звуть того перевертня?!

- Даміан-Елеазар Драго, — слова Селіни прозвучали для мене як вирок.

- О темні! Він же спадкоємець, Кларійський принц... мені кінець, — я осіла на підлогу і сховала обличчя в долонях.

- Ти перебільшуєш, Естер, — Селіна підійшла до мене і поклала руку на плече.

- Цікавіше те, що завтра уся академія це обговорюватиме, — задумливо промовила Аря.

- От спасибі, заспокоїла! - пробурмотіла я.

- Та годі тобі. У нього таких сорочок хоч греблю гати. Не буде ж він мстити? - подруга почала міряти кроками кімнату.

- В чому тоді причина його гніву? - я перевела погляд на Селіну, ніби вона мала щось знати. - Очі змінили колір. Це щось та означає.

- Я думаю, повинно бути щось іще... - тихо пробурмотіла Селіна і замислилася.

- Ніхто, окрім нього, цього не знає, — зробила висновок Аретта.

- Мені підійти до нього і запитати: "а чому ти такий злий? Це я тобі настрій зіпсувала чи просто під гарячу руку потрапила?" Та він мене прямо на місці і прикінчить, — невдоволено промовила я. - Ще варіанти?

- Він не з тих, хто мститиме через зіпсований одяг, — впевнено промовила Селіна.

- Ти настільки впевнена в цьому? Чому? - я з підозрою покосилася на подругу, але у відповідь отримала тишу. Ще кілька секунд пропалювала Селіну поглядом, але здалася і подивилася на Арю.

- Може, він просто дуже емоційна людина? - припустила вона.

- Це виключено. Магів тіней старанно тренують. Вони приділяють особливу увагу контролю емоцій, — швидко проговорила я, радше не подумавши, що саме сказала.

- Звідки ти знаєш? - Аря поглянула на мене з цікавістю.

Я трохи помовчала, роздумуючи, що сказати. Мій погляд наштовхнувся на книгу.

- Он там, — я вказала на неї. - В книзі багато різної інформації. То що мені робити?

Нехай мої проблеми залишаться виключно моїми. 

- Я думаю, боятися нічого. Не з'їсть же він тебе, — хихикнула Аретта трохи знервовано. - Ти краще ось що нам розкажи, — вона сіла поруч. - Ти знайома з іншим хлопцем?

Селіна сіла з іншого боку, а я спохмурніла.

- Знаю. Він... друг сім'ї, — трохи замислившись, відповіла я.

- Та-а-ак, розповідай, — сказала Селіна.

Я покосилася на неї, потім на Арю, зітхнула і почала розповідати.

- Загалом, ми знайомі кілька років. Маркус часто у нас гостював. Та і добре ми ладнали одне з одним... до недавнього часу.

- А що сталося? - вставила питання Аря.

Я на якийсь час замовкла, згадуючи літо.

- До початку літа все було чудово. Але під час чергового візиту сім'ї Валуа нас покликали на розмову. Я тоді і подумати не могла, про що піде мова... - я знову замовкла.

- То... про що ви говорили? - обережно запитала Селіна.

- А вони вирішили нас одружити, — я різко піднялася і обернулася обличчям до подруг. - Бачте, ми так добре ладнаємо, а шлюб пішов би на користь обом сім'ям.

У кімнаті запанувала тиша. Тільки з відчиненого вікна доносилися звуки нічної природи.

- Одружити? - здивувалася Аря. - І вас не запитали? Тобто, ваша думка їх не цікавила? - вона продовжувала засипати мене питаннями.

- А ти що? - тільки і запитала Селіна.

- Сказати, що я була шокована, це нічого не сказати. Маркус теж був... м'яко кажучи, спантеличений. Тоді я висловила все, що думала про цю ідею. Маркус, звичайно, хлопець хороший, але ось так заміж...

- І що сказали батьки?

- А нічого... - розгнівано кинула я. Помітивши, що повітря ставало щільнішим, я на мить заплющила очі і повільно видихнула. Усе гаразд. Це не повинно допікати мені. Не повинно порушувати стабільність стихії. - Вони вислухали мене, але свого рішення не змінили. Дали час змиритися з цим. А Маркуса я не бачила аж до сьогоднішнього дня.