Розділ 2

Ворота були щонайменше кілька метрів у висоту. Територія навколо академії була обнесена надійною огорожею чавунного мережива. Безумовно, виглядало це гарно, та сумнівів щодо в його міцності не виникало. Краса — не єдина і далеко не головна її функція. Мені розповідали про це, але я не думала, що усе займало настільки багато місця.

Минуло кілька довгих хвилин, перш ніж з’явилося двоє людей. Вони представилися і ми рушили у бік гуртожитку. Як виявилося, на території академії можна було знайти все. Сама академія, бібліотека, оранжерея, алея з водограями і навіть ліс. Точніше не весь. Оскільки велика його частина залишилася за огорожею. Там проходили деякі практичні зайняття, а особливо часто там вправлялися некроманти, вивчаючи ази керування нечистю.

Доки я вертіла головою, ми саме підійшли до гуртожитку. Величезна будівля, скажу вам. А в п’яти хвилинах ходьби знаходилася й сама академія. Тішило, що все поруч. Невдовзі ми зайшли в головний хол. З його центру в різні боки розходилися широкі дерев’яні сходи з такими ж поручнями. Хоча від дерев’яних деталей, картин і меблів буквально віяло давниною, все зберегло свій прекрасний вигляд.

Тут нас і розділили. Як говоритися, хлопці наліво… ну а нас повели в праве крило… Окрім кімнат, які розташовувалися уже на другому поверсі, тут був ще один хол. Та він був удвічі меншим за попередній. Його саме вистачило, щоб ми усі тут помістилися, чекаючи продовження. Жінка буквально з повітря дістала довжелезний аркуш паперу, уважно пробіглася по ньому поглядом і почала зачитувати імена студенток.

— Беатріс Ендрісс і Велія Дорран, — зачитала жінка і підняла погляд на дівчат, що вийшли вперед. Одна дівчина привертала увагу своїм яскравим рудим волоссям та карими очима. Друга дівчина мала русяве волосся та світлого кольору очі, а обличчя її було усипане веснянками. — Ваша кімната № 410, четвертий поверх. У кімнаті вас чекає два комплекти форми, список потрібних для навчання матеріалів і літератури, а також карта академії. Це стосується усіх. Книги можна отримати у бібліотеці.

Жінка розповіла про розпорядок дня, про правила гуртожитку, їдальні і багато інших дрібниць. Невдовзі вона закінчила і процес пішов значно швидше. Поступово в холі ставало усе менше людей. Я вже встигла занудьгувати, коли нарешті назвали і моє ім’я.

— Естеріана Альрік і Аретта Лоуренс, — промовила жінка і разом зі мною вперед вийшла вродлива дівчина. — Ваша кімната № 330, на третьому поверсі. Речі вже в кімнатах, тому можете бути вільні, — вона вказала рукою на сходи і продовжила зачитувати імена.

Першою до сходів попрямувала новоспечена сусідка. Рівне світле волосся сягало поясу і відливало карамеллю, а вона сама була трохи вища за мене. Дівчина ступила на першу сходинку і зупинилася.

— Ти йдеш? — вона подивилася на мене своїми фіалковими очима і усміхнулася.

Я кивнула і пішла за нею. До кімнати ми дійшли мовчки. До речі, наша кімната була останньою на поверсі. То до кращого, менше шуму буде. Ключ ми отримали від тієї ж жінки, кожна свій.

Аретта відчинила двері і зайшла першою. На мій подив, ми опинилися в невеликому коридорчику з іще трьома дверима. Мабуть, кімнати у нас окремі. А за третіми дверима ховалася ванна. Я з цікавістю глянула на Аретту. Схоже дівчина теж була здивована. Але наступної миті дівчина різко обернулася до мене. Я навіть налякати я не встигла.

— Ну що ж, сподіваюсь, ми подружимось. Я — Аретта, можна просто Аря, — дівчина протягнула руку. Я усміхнулася і потиснула її. Вона здавалася хорошою людиною.

— Дуже приємно. Естеріана, але можеш називати мене Естер або просто Ес.

— Ну ось, зовсім інша справа. Скільки за тобою спостерігаю, ти жодного разу не усміхнулася, — вона сяяла мов сонечко. Невже можна бути такою увесь час?

— Ти спостерігала за мною?

— Чомусь ти мені впала в очі, — усмішка не сходила з вуст дівчини. — Можу закластися, ти хороша людина.

— Я? — Мене трохи здивувала її прямолінійність.

— А хіба ні? Ти дивись, я іноді надто багато базікаю. Буває, людям це заважає, — вона на мить спохмурніла, ніби згадала щось неприємне, але знову усміхнулася. — Говори, якщо щось буде не так.

Я тільки мовчки кивнула.

— Так, а тепер потрібно розпакувати речі, — промовила вона і попрямувала в одну з кімнат. — Ти глянь, ще і вгадала. Тут мої речі.

Вона виглянула з кімнати.

— А можна до твоєї кімнати заглянути?

— Можеш… так, — я усміхнулася і прочинила двері.

Кімната була облаштована у світлих тонах з елементами бірюзового кольору. Світлі стіни, така ж стеля, темна дерев’яна підлога, а на ній білосніжний килим. Пів стіни займало величезне вікно в підлогу, обрамлене щільними шторами бірюзового кольору. За ними був вихід на невеликий балкон. Перед вікном стояли два м’які крісла білого кольору з синіми подушками. Поруч — невеликий столик. По центрі стіни було розташоване досить велике і м’яке навіть на вигляд ліжко.

З одного боку стояла невелика тумба з красивою лампою, з іншої — шафа. Також в кімнаті був робочий стіл з кріслом, а над ним висіла полиця для книг. Це великий плюс. Дуже красива і простора кімната. У такій не гріх п’ять років прожити.

— Кімнати однакові. І ванна в таких же тонах виконана. А ще там дуже гарне велике дзеркало, — Аретта, схоже, була в повному захваті. — Але у мене виникла проблемка… — тихо промовила Аря і глянула на мене мало не з благанням. — Декілька суконь не помістилися в мою шафу.