Пролог

Вони були всюди. І здавалося, їм не було кінця, скільки б їх не вбивали. Місце убитого демона займало  двоє, троє, а то й ціла група. Маги були готові до всього, та навіть у них почала згасати надія на перемогу. Що вже казати про звичайних людей, що зараз ховалися за стінами академії. То було єдине відносно безпечне місце.

Це була жорстока і безжальна війна. Війна не на життя, а на смерть.  Створення Сайраса, іншого світу, увірвалися на Сульмедір разом з демонами. Останні були давно вигнані з цього континенту в інший світ через хаос, що вони сіяли на своєму шляху. Та демони зуміли знищити Завісу. Захотіли повернути землі, які вважали своїми. Пролити ще більше крові. Жага влади у цих створінь перевищувала навіть інстинкти самозбереження. Демони йшли по головах. Їм було однаково скільки життів вони забрали, і скількох ще позбавлять.

Раніше красиві міста королівства Альдеріон зараз потопала у руїнах, вогні, диму... То тут, то там лунали вибухи, звідусіль були чутні крики, сповнені болю.

Від снігу, що не поспішав поступатися місцем весні, не залишилося і сліду. Лише море багнюки, яка з часом змішалася з кров'ю. Це пекло тривало вже декілька декад. Поранених і загиблих було не злічити. Усі боролися до останнього, віддаючи своє життя за свободу власного краю і життя близьких. Спеціально створені ордени найсильніших магів стрімко рідшали. З п'ятнадцяти залишилося менше половини.

Хранителькам артефактів стихій доводилося дуже непросто. Зараз континент розраховував саме на них. Підготовка артефактів зайняла набагато більше часу, ніж очікувалося. Та нарешті все було майже готово.

В маленькій кімнатці, яка радше була схожа на комірчину якогось давно забутого підвалу, над столом схилилися чотири хранительки артефактів. Кожна відповідала за свою стихію. Була там іще одна — світловолоса жінка з очима кольору зимового неба. В них завмер страх. Думки її були далеко звідси. Десь там, разом з усіма воював її чоловік. Ще із самого початку він не залишив їй вибору, залишаючи тут, в безпеці.

Ліліан обов'язково б згодилася на полі бою, адже була сильним магом. Проте вона розуміла чоловіка, адже під серцем носила їхнього сина.

Та ось-ось мав настати вирішальний момент. Артефакти були готові до фінальної контратаки. Хранительки мали зайняти свої позиції на полі бою, щоб активувати їх. Сонце, яке з появою демонів і їх підвладних — стихійних істот припинило дарувати своє світло, скоро знову зійде над королівством. Хранительки були впевнені в цьому, адже були готові на все задля миру.

Сайраські тварюки, ніби щось відчуваючи, з останніх сил атакували своїх супротивників. Їм вдалося знищити щит, після чого вони намагалися дістатися стін академії просунутися далі. Здавалося, ще трохи й маги програють війну, адже демони руйнували все на своєму шляху за лічені секунди. Але наступної миті в чотирьох точках активувалися артефакти стихій, одним потужним потоком відновлюючи Завісу. Простори заполонив страшний гул, магія стрімко ударила в небо і все охопило сліпучим сяйвом.

Завіса між континентами швидко відновлювалася, даруючи безпеку Сульмедіру.

За кілька хвилин все стихло. З-за гори повільно, наче після довгого сну, знову почало підійматися сонце. Міцна стіна знову стала на варті континенту, не даючи демонам знову прорватися сюди. Залишилося знищити тих, що залишилися землях на Сульмедіру. Та це вже перестало здаватися неможливим.

На континент знову чекатиме процвітання. І всі повернуться до звичного життя. Та тільки ніхто і не помітив, як в чотирьох різних місцях одночасно без духу впали хранительки.

***

* 2 роки потому*

У величезному будинку панувала тиша. За вікном стояла тепла весняна ніч. У кімнаті, облаштованій в зелених тонах, час від часу був чутний шелест сторінок і тихе дитяче сопіння. На великому ліжку, обіймаючи маленького хлопчика років двох, спокійно спала красива світловолоса жінка з такою ж світлою шкірою. У м'якому кріслі біля невеликої, але вишуканої колиски, читав чергову книгу чоловік з білосніжним волоссям і очима кольору нічного неба. У колисці тихенько спало новонароджене дитя.

Здавалося, вже зараз дівчинка була схожа на свою матір. Таке ж біляве волосся і дуже світла шкіра.

Нічого не передвіщало біди, але сім'я Сейро завжди була напоготові. Можна було назвати дивом те, що війська короля все ще не впіймали їх. Вони все ще живі. А минуло більш ніж два роки.

У Леона не залишалося сумнівів, що король одержимий демонами. Тими, що досі ховалися на континенті. Іншої причини, яка б пояснювала видачу указу про знищення усіх вцілілих орденів, що стали на захист населення під час вторгнення, не було. Вони знищили майже усіх. Залишилися тільки вони — сім'я Сейро. Але навіть на це були причини. І вони були значно серйозніші. В першу чергу війська намагалися убити саме їх. Тіней знищували ще задовго до цього. Леон знав про це. Завжди знав. Тільки вони з дружиною відмовилися тікати від долі.

На жаль, скільки Леон і Ліліан не намагалися відтягнути цей страшний момент, він рано чи пізно настав би. План був давно готовий — все чекало тільки "старту".

Леон вже дочитував останню главу, коли його гострий слух почав уловлювати якісь звуки. Цей момент все ж настав. Чоловік піднявся з крісла і підійшов до вікна. Королівська варта знайшла їх. Леон безшумно підійшов до ліжка і сів на край поряд з дружиною.