Розділ 5

Міра : 

Серце калатало так сильно, що, здавалося, воно зараз проломить ребра. Магістр Брок підходив усе ближче, його важкі чоботи відлунювали на кам’яному плацу, як удари молота. Кай стояв нерухомо, але я бачила, як тремтить його рука в рукавичці.

— Вайтфаєр, твій вогонь не міг просто зникнути, — процідив Брок, зупиняючись за крок від нас. — Хіба що дівчисько...

— Хіба що я навчилася ставити пастки, Магістре! — перебила я його, виходячи вперед. Мій голос тремтів, але я намагалася надати йому зухвалості.

Я підняла свою забинтовану руку, демонструючи її вчителю.

— Нульовий рівень — це не лише звалище. Це місце, де ми вчимося виживати за рахунок вашої сили. Я розробила «Вакуумну техніку». Я не просто поглинула вогонь Кайдена — я заперла його в собі ще до того, як він встиг спалахнути на повну.

Брок примружив очі.

— Вакуумна техніка? У тринадцятирічної першокурсниці без магічного індексу? Схоже на казку, Мірабель.

— Перевірте самі, — я зробила крок до Кая, відчуваючи, як мітка на моїй руці волає від близькості до нього. — Каю, бий ще раз. Слабше. Покажи Магістру, як я «всмоктую» твій вогонь.

Кай : 

Вона була божевільною. Абсолютно божевільною. Вона просила мене вдарити її знову, коли ми обоє ледь трималися на ногах від перенапруження Печатки.

Але в її очах я побачив план. Вона хотіла, щоб я спрямував магію прямо в її забинтовану долоню — туди, де ховалася мітка.

— Добре, — коротко кинув я.

Я виставив руку. Цього разу я не збирав великої кулі. Я випустив тонку, гостру нитку білого полум’я. Вона вдарила точно в центр її долоні.

Міра не відсахнулася. Вона схопила мій вогонь пальцями, ніби це була нитка шовку, і почала повільно «намотувати» його на свою руку. Це виглядало як фокус, але насправді я відчував, як вона викачує з мене не лише магію, а й біль від мітки.

— Бачите? — видихнула вона, коли останній іскристий промінь зник у бинтах. — Я просто використовую його силу як паливо для свого захисту.

Брок мовчав довгу хвилину. Учні навколо затамували подих. Навіть Марк перестав посміхатися.

— Цікаво, — нарешті промовив Магістр. — Дуже цікаво. Вайтфаєр, твій вогонь сьогодні якийсь... блідий. Зайди до мене після занять на додаткову перевірку каналів. А ти, Вальєр... Нульовий рівень отримав сьогодні десять балів. Можеш іти.

Я бачив, як Міра полегшено зітхнула, але її коліна підкосилися. Я хотів підхопити її, але вчасно зупинився. Ми — вороги. Ми маємо залишатися ворогами.

— Тренуйся краще, Порожнеча, — кинув я через плече, намагаючись, щоб мій голос звучав зневажливо. — Наступного разу я не буду таким обережним.

Я розвернувся і пішов з плацу, не озираючись. Тільки коли я опинився в тіні коридору, я зняв рукавичку. Мітка на руці більше не пульсувала синім. Вона була спокійною. Міра забрала весь «шум» на себе.

«Дякую», — подумав я, і раптом відчув слабкий теплий відгук у своїй голові.

Вона мене почула. Наш зв’язок став набагато міцнішим, ніж я міг собі уявити.