Глава 31

ЕЛЬВІРА

   Він божевільний. І як уміло це приховує. Тільки так я й могла подумати про Арія після його слів про нащадка. Але в голос промовила усім відомий факт:

– В Іррія Гаррда не було дітей. 

– В офіційному шлюбі не було. Але він мав коханку, яка народила йому доньку. Донька це не син, щоб оголошувати її своїм спадкоємцем. Тому він не розголошував цього факту. Я син його доньки. Онук Іррія Гаррда і єдиний нащадок його сили. Я довго вів власне розслідування його загибелі, та збирав інформацію. Що, приміром, ти знаєш про його експеримент?

– Тільки те, що він знищив Іррія і порушив рівновагу нашого світу.

– Вам усім добре промили мізки. Невже ти справді думаєш, що від зіткнення усіх струменів одночасно міг би виникнути вибух такої сили, який зачепив би цілий світ?

– Ви маєте іншу інформацію? – скептично поцікавилася я. 

   Враження що я говорю з божевільним нікуди не ділося. А навпаки, воно ставало лише більшим.

– Маю. Не дивись так на мене. Я говорю ті речі, про які ти ні від кого більше не почуєш…

– Звісно, тільки ви знаєте правду, – пирхнула не втримавшись.

– Не тільки я. Імператор та всі наближені до нього теж добре знають правду. І ті, хто правив за часів Іррія, знали правду. Вибух стався не через зіткнення струменів просто в одній точці. Це сталося через направлення усіх магічних струменів на Живий камінь.

– Це ж дитяча казочка. Не існує у світі ані Живого, ані Мертвого каменю, – відчувала себе повною дурепою, яка так уважно прислухалася до його розповіді. А воно он що. Живий камінь. Просто легенда з дитячих казок.

– Ти можеш не вірити, але від цього нічого не зміниться. Іррій бажав вічного життя. Він мав силу і владу, мав багатство і звісно не хотів це комусь віддавати. Він був спонсором безлічі експедицій та розкопок. На нього працювали майже усі дослідники того часу. І це принесло результат. До його рук потрапили стародавні манускрипти з ритуалом вічної молодості. І він почав пошуки основного елементу ритуалу – Живого каменя. Як ти можеш здогадатись, Іррій знайшов його. Та ритуал направлення сили знищив і мого діда і камінь та й нашу світову магічну рівновагу.

   Щось всередині мене відкликалось на його слова. Бо просто в них дійсно було більше логіки, ніж в історичних поясненнях, які вдовбували нам роками. Мені завжди було важко зрозуміти яка була причина самого експерименту. Просто задля цікавості розумний чоловік взяв і задіяв усі струмені одночасно. Хіба таке роблять через звичайну цікавість? А нам саме так і розповідали. 

– Чому ж тоді це приховали від всіх?

– Тому, що ніхто не повинен знати про існування цих каменів. Це не проста магія, а чиста божественна сила і як і багато років назад така інформація не для масового розголосу. Але з покоління в покоління її передавали у вигляді дитячих казок.

– То казка про два камені це правда? – витріщила я очі й навіть не помітила, як підійшла та присіла на стілець біля його столу. 

– Вона правдива, але навпаки. 

КАЗКА ПРО ДВА КАМЕНІ

   За прадавніх давен, коли людської раси в Терссії було менше ніж зернят у горнятку, жили у мирі й злагоді дві сестриці. Старша –  Смертина, мала чорну, як сама ніч, косу, а менша – Живина, біляве як світлий день волосся. Та з'явився на дорозі їхнього життя гарний червонощокий парубок, на ім'я Яр. І до того ж він був бравий молодик, що обидві сестриці закохалися у нього. 

  Йшли дні та пролітали ночі. Вдень хлопець милувався красою Живини, а вночі захоплювався загадковістю Смертини. Обом сестрицям голову морочив та ніяк вибір зробити не міг. А дівчата мучились і страждали від кохання та жалю одна до одної. Вони домовились прийняти вибір хлопця та чекали на його рішення. 

– Кого ти обереш, коханий мій Яру? – Запитала не витримавши очікування Смертина.

– Сестру твою обираю, – відповів їй Яр. 

    Він просто бачити хотів що станеться з дівчиною та не мав ще точного рішення в голові.

– То ж будьте щасливі до віку віків, – спокійно відповіла Смертина і пішла геть.

   Хлопець, дивлячись їй вслід, зрозумів що більше кохає саме її. Кинувся навздогін та вона раптом розтанула у тумані. 

    Тоді пішов Яр до Живини.

– Кого ти обереш, коханий мій Яру? – запитала вранці Живина.

– Сестру твою обираю, – відповів їй Яр.

– То ж будьте щасливі до віку віків, – промовила Живина і теж пішла геть.

    Яр знову кинувся на пошуки Смертини та дівчини ніде не було. Прийшов наступної ночі на їхнє місце зустрічі, а там лишень камінь лежав, чорний як сама ніч. Доторкнувся до нього і почув відлуння голосу коханої Смертини: 

– Не треба було мене торкатись. Тепер згинеш ти за три дні. Згинеш, як згинула і я. 

   Яр налякався та й побіг шукати Живину. Спасіння в ній він хотів знайти. Сподівався парубок, що Живина врятує його від прокляття сестри. 

    Вдень прибіг він на їхнє місце зустрічі, а там лежав лишень камінь, білий як ясний день.