Глава 25

ГЕРМАН

     Сьогодні в Ноеля було не дуже людно та все-таки Герман обрав для них з його квіточкою окремо відгороджену зону, з панорамним видом на метушливе місто. Посадив її обережно та пішов шукати ельфа. Він не просто так її сюди переніс. Треба було дещо перевірити й в цьому бойовику найкраще міг допомогти його старий знайомий.

  Ноель це вічний бунтівник проти суспільства, правил, власної родини. Та майже проти всього. Він дивний, але дуже надійний і перевірений роками товариш. Герман добре знав його і зовнішню і внутрішню натуру, тому завжди сприймав усі витребеньки ельфа нейтрально. Дещо навіть переймав у своїй поведінці. Наприклад ідеально продуманий образ останнього гівнюка. 

    Була в Ноеля одна дуже рідка здібність. Це щось навіть не стільки магічне, як чисто ельфійське стародавнє вміння. Він був таким собі природним розпізнавачем. Без єдиного закляття  бачив людину наскрізь, у магічному плані. Бачив її можливості та що саме цікавило Германа, бачив чи є на ній якийсь зовнішній магічний вплив. 

   Інтуїція Гера просто волала про небезпеку від ректора. Але треба було спочатку впевнитись чи немає між дівчиною та Арієм якогось ним протиправно налаштованого зв'язку. Персня його  вона  знімати відмовилась навідріз. 

    Але клятий Ноель ніби навмисно тікав від нього. В Кабінеті сказали, що він на кухні, а на кухні що пішов до якогось залу. Ресторан в нього був велетенський, з безліччю тематичних залів, тому блукати довелось довго. 

    Ноель всього на один рік був старшим від Германа, але вже давно мав повну незалежність від своєї заможної королівсько-ельфійської родини. Експериментатор і дуже здібний учень з тріском вилетів на четвертому курсі з академії через не законний винахід “Туман бажання” і це пішло йому на користь, бо з підпільних продажів він зібрав такий  капітал, який дозволив ельфу відкрити один з кращих ресторанів у столиці. Де інколи проводили такі магічні перфоменси, що подейкують, сам імператор навідувався під прикриттям ілюзії. 

   Зрозумівши як не реально на практиці відловити ельфа у нього в лігві, Герман підізвав подавальницю та попросивши погукати її хазяїна у закриту зону фіолетової зали, пішов до своєї дівчини. 

    Своєї дівчини. Навіть йому ще було дивно про це думати, хоча серцем він відчував, що так має бути. Нарешті він вдома. Бо вона для нього і є дім. Та, до якої хочеться повертатись якомога швидше. 

     Але все справді відбувалося так швидко і стрімко, що Герман вперше відчував якусь внутрішню розгубленість, а ще цей клятий страх, що все закінчиться просто як сон. І вона зникне з його життя. Не зрозуміле і не раціональне почуття, з яким він збирався розібратись, бо звик розв'язувати проблеми, шукаючи їхній первісний корінь. Те, з чого всі вони зародились. Ректор і був для Германа цим першим корінцем. 

    Виявляється, поки Гер блукав рестораном, його власник розсівся навпроти його дівчинки та зухвало стріляв своїми очима. “От рудий паскудник. Зараз я йому ті його звабливі оченята повиколупую та білі зубки повибиваю, щоб ото не сяяв своєю фірмовою посмішкою, від якої всі дівчата тануть що морозиво на сонці” – подумав Герман та пішов розбиратися що це там коїться. 

ЕЛЬВІРА

     Герман замовив для мене якийсь безалкогольний напій і я сиділа в очікуванні коли він приведе свого друга Ноеля. Чесно не розуміла нащо мені його знати, але не хотілося виставляти себе якоюсь надто примхливою. Тому от сиджу і чекаю того ельфа, з якого й почались мої проблеми. Зараз хоч запитаю його нащо взагалі він таку дурницю вигадав.

– Ох, які красиві дівчата завітали до мого барлогу, – раптом почула над собою глибокий оксамитовий голос. 

      Підняла голову і завмерла від краси. Це був ельф. З ними все просто. Бачиш перед собою нереально красивого чоловіка? Скоріш за все перед тобою ельф. Там навіть на їхні трохи продовгуваті та загострені вуха не треба заглядати. В нашому світі тільки вони мають таку ідеальну вроду. І якою б ти не була закоханою чи може злою та навіть хай би ти ненавиділа усією душею увесь ельфійський народ, перше враження у всіх дівчат, а подекуди навіть хлопців, буде однакове: “Ох! Яка нереальна краса“

    Звісно, я не показала своєї реакції та швиденько взяла себе в руки поки він займав стілець навпроти мене. 

– Я так розумію, ти і є Ноель? Тебе Герман пішов шукати, – повідомила йому, намагаючись не витріщатись на його ідеальну посмішку.

– То ти з Громом прийшла? Аааа, та сама травниця…Хм… То хай трохи пошукає, а ми з тобою тим часом ближче познайомимось. Не проти? – його інтонація і тембр голосу був настільки незвичним та манким якимось, що я в мить відчула себе маленьким кроликом перед небезпечним удавом. А ще не реальна сила. Від нього ніби пахло могутністю. Ніколи такого не відчувала. І звісно внутрішньо я була максимально напруженою.

– Не впевнена, – пробурмотіла я. 

     Але він мене не слухав і вже робив замовлення для себе і  “для цієї чарівної красуні” – так він мене назвав. Та перший шок перед його дійсно дивовижною зовнішністю минув досить швидко і з ним по трохи проходив ступор, тому його загравання стали для мене більш помітними і я теж начепила на себе холодно-іронічну посмішку.

– Це у вас так заведено в ельфів, звертатись до дівчин  свого друга? – запитала, коли подавальниця відійшла.

– Вже дівчини? Хм… Що ж вітаю, але не від чистого серця. Гром надто грубий для такої ніжної цукерочки, але можливо в тебе вдасться стесати з нього зайве. У всякому випадку ти перша, кого він сюди привів, – задумливо промовив він, уважно мене вивчаючи.