Глава 1

ПРОЛОГ

– А якщо я скажу тобі піти від мене?

– Не піду.

– А якщо я піду від тебе?

– Не відпущу.

– А якщо втечу?

– Знайду.

– А якщо іншого покохаю?

– Тоді мені доведеться стати маніяком.

– Вб'єш мене?

– Буду вбивати твоїх кавалерів.

– Ахаха, мені за них вже лячно. Буду з тобою, хай живуть собі ті кавалери, ахаха.

   Вони йшли алеєю взявшись за руки. Вона хитро заглядала йому в очі й ставила провокативні питання, він жартував, а вона сміялася не підозрюючи, що за ними слідкує той, хто справді хоче вбивати. Вбивати кожного, хто до неї доторкнеться.

Глава 1 

ЕЛЬВІРА

– Обережно! – невдоволено буркнув якийсь хлопець, коли сам же не помітив мене в доволі широкому коридорі академії. 

   Але це була для мене звичайна ситуація. Бути не помітною це моє головне завдання, яке я собі поставила на період навчання в Академії об'єднаних талантів.

  Почався третій рік мого навчання тут, а отже залишилося три роки включно з цим і я буду вільною. Влаштуюсь працювати у якусь аптеку і буду жити спокійне життя з мінімум магії, як живуть спустошені, можливо вийде знайти собі пару серед них. Так. Це було б просто ідеально. 

  Певно зі сторони мої мрії звучать як якесь божевілля, але щоб зрозуміти мене, треба прожити моє життя до академії, тоді все стане на свої місця. 

     Все почалося з шаленого кохання бойового мага й травниці у стінах саме цієї об'єднаної академії. За два роки навчання тут я чула багато романтичних історій з таким сюжетом. Та в реальному житті від тої романтики згодом залишиться лише сама гіркота. Я знаю про що говорю, бо є результатом саме такої романтичної історії. Мій батько був бойовим магом, а мама звичайною травницею. Він закохався в тендітну дівчинку з яскраво зеленими очима та темно русявим, шовковим волоссям, але його родина категорично була проти їхніх стосунків. 

   Бойові маги це еліта нашого суспільства, а травники – це щось ближче до спустошених, бо вони користуються надтонкими струменями магії. Як кажуть, якщо в родині з'явився травник, то народження першого спустошеного вже не за горами.

   Травники зазвичай виходять з бідних родів, бойові ж маги  народжуються у переважній своїй більшості в багатих, впливових сім'ях з ще дуже сильним внутрішнім магнітом, який здатний притягувати найпотужніші струмені магії. Тому родина Вебер категорично не прийняла вибір мого тата. Адже в результаті такого союзу вірогідність народження бойового мага суттєво знижується. 

     Та Річард Вебер – мій батько, вчинив як справжній герой дівчачих романів і пішов наперекір своїй рідні, обравши мою маму. Як результат – його родина зреклася свого нащадка та позбавила його усіх можливих привілеїв. 

     Ось тут і закінчилася уся романтика їхніх відносин. Все просто – кохання вбила бідність. Річард Вебер нічого, окрім бойової магії, не вмів робити. Його не брали на престижні роботи (це теж була справа рук його рідних) і в нього не було ніяких заощаджень чи власних коштів крім родинних рахунків, які звісно були тепер йому не доступні. Моя мама влаштувалася працювати помічницею цілителя, але цих коштів вистачало тільки щоб оплатити невеличке житло. 

   Потім з'явилася я і батьку довелося все-таки шукати хоч якусь роботу. Все, що він зміг знайти, це підпільні магічні бої – дуже жорстокі поєдинки без правил, де смерть дуелянта була звичайним ділом. Гроші з'явилися, але батько виходив з кожного такого поєдинку напівживим. Все, що я пам'ятаю з дитинства, це його скривавлене тіло та заклопотану маму, що намагалася вилікувати батька.

    Він часто її сварив, що та не в змозі швидко вилікувати його, бо ж на те, щоб трави подіяли треба багато часу. Це тільки цілителі лікують за декілька хвилин, а магія трав діє поступово. Щоб витримати біль він почав зловживати алкоголем і ще більше дорікати матері. Пам'ятаю, що малою просила найняти йому цілителя та він того навіть і чути не хотів, бо всі гроші були направленні на моє навчання та підготовку до академії.

– Ти моя гордість, Ельвіра. В тебе великий потенціал та потужний магніт. От побачиш, ти зможеш притягувати найвищі струмені бойової магії. Я доведу їм, що ти найкраща і тоді вони самі стануть перед нами на коліна та будуть благати, щоб ми повернулись у родину, – завжди мріяв тато, покладаючи на мене великі надії. 

– А як же мама? – тихо запитувала тоді я. Але відповіді так і не чула.

     Я мала купу репетиторів у дитинстві й ще ходила в школу для кращих з кращих, де навчалися виключно маги з високим рівнем тяжіння. І так, мої показники на той час говорили про те, що я буду доволі сильним бойовим магом. Струмені травників я теж відчувала та мені було заборонено навіть робити спробу їх притягнути. 

    Мама ж продовжувала розриватися між своєю роботою та лікуванням тата, слухаючи кожного дня яка вона бездарна та нікудишня магиня. Мені було так шкода її, але я нічим не могла їй допомогти. 

      За моєї дитячої пам'яті ніякого кохання між ними вже не було. Тільки сварки та сіре існування, наскрізь просякнуте запахом лікувальних трав.