Глава 7

АЛЕКС

– Проходьте, будь ласка, – запросила я Теодора у перший ліпший кабінет, підмічаючи краєм ока, що охорону свою він залишив у коридорі. 

Тільки всередині, коли він зачинив різко якось двері, я нарешті почала нервувати. До цього моменту в мене й думки поганої на його рахунок не було. Роздратування так, але я не могла й допустити, що така поважна особа країни може дозволити собі щось зайве.

– А тут дійсно непогано, – задоволено промовив Теодор, поступово наближаючись до мене. Я ж тим часом по колу відступала до виходу. 

– Якщо вам тут подобається, то я покличу подавальниць і вони приймуть у вас замовлення, – намагалася тримати себе в руках, щоб голос не тремтів, бо його поведінка мене добряче насторожувала.

– Не знаю навіть, – якось дивно протягнув він слова. – Щось вже й не голодний я. Думаю… відразу до десерту перейду.

З цими словами він різко кинувся у мій бік. Все трапилось так швидко, що я навіть і пискнути не встигла, а вже була затиснута в його обіймах. Та яких там обіймах. Він стиснув мене так міцно, що, я присягаюся, відчула хрускіт моїх кісток. Дихати змоги не було.

– Ну що, солоденька? Побудеш моїм десертом? – прошепотів він мені на вухо.

– Мене зараз знудить, – прохрипіла я. 

Ну не вигадала нічого кращого. 

Але і це спрацювало. Мене відпустили й Теодор відійшов на пів метра. Я змогла хоч вдихнути нормально повітря.

– Жартуєш зі мною, крихітко? – знову якось бридко посміхнувся він. 

А я гарячково думала що мені робити. Звісно, хотілося як слід гепнути цього покидька чимось важким, але хто він і хто я. Стратять мене сьогодні ж. І тоді моїй родині вже ніхто не допоможе. Але що ж… Що ж мені, дідько, робити? 

– В-вийшло якесссь н-непорозуміння, – спробувала я якось це все владнати, повільно, майже непомітно, відступаючи в бік дверей. Залишалося кілька кроків, але він швидко перекрив мені дорогу, спершись спиною об ті рятівні двері. 

Що робити? Кричати? Благати? Хто мені допоможе? Матінко, як же страшно.

– Ніяких непорозумінь, ясноока. Я бажаю отримати свій десерт, – він посміхався нахабно і знову, як звір на охоті, рухався на мене. А я відступала до вікна. 

– Я тут наглядачкою працюю. Не знаю про що ви та в мої обов'язки…

– Мене зовсім не хвилюють твої обов'язки, солоденька, – муркотів він, а я раптом відчула шалене роздратування. 

Лють заполонила мої груди. Все в середині пекло, ніби там справжнісінький вогонь розгорався. Що ж це за несправедливість така? Я навіть захистити себе не можу нормально. Як в такій ситуації себе врятувати? 

Опустила очі. Не хотілося ще й розревітись тут. Я просто намагалася себе заспокоїти, бо через шалений стукіт серця не могла нормально думати. Але через секунду погляд мій зупинився на вишуканому, шкіряному взутті нащадка імператора. Знову наблизився… 

Подумала, що найбільше зараз бажаю, щоб це його кляте взуття горіло пекучим вогнем. Подумала й от цього разу заверещала у голос, бо воно справді й точно неочікувано як спалахне. І до мого вереску додався ошелешений крик Теодора.

Забігли охоронці, а за ними зайшов Ноель. Він і зорієнтувався перший та вилив на взуття Теодора воду з вази, у якій стояли квіти на підвіконні. 

На кілька секунд все ніби завмерло. Я з великими очима дивилася на димок, який йшов від взуття нащадка імператора. Його охорона погрозливо дивилася на мене. Теодор теж переводив шокований погляд зі своїх ніг на Ноеля. А ельф по черзі дивився на взуття, яке продовжувало ще тліти й на мене.

– Що тут відбувається? – тихо запитав Ноель.

– Ц-ця дівка підпалила моє взуття! – здивовано промовив Теодор.

– Цього не може бути, – спокійно відповів Ноель. – Алекса спустошена. Вона не має внутрішнього магніту, щоб притягнути магію вогню.

– Подивися на мої ноги! Гадаєш я сам це зробив?! А ви чого стоїте?! Хапайте її, – зі злістю в голосі Теодор дав наказ своїй охороні. 

– Тео, почекай, – зупинив його Ноель. – Не гарячкуй. Це… Алекса моя наречена, тому все, що з нею пов'язано, будемо вирішувати зі мною. 

Я просто вже не розуміла де знаходжусь і що взагалі навколо відбувається. Якийсь страшний сон, а я ніяк не можу прокинутись.

– Наречена? Чому це тоді вона працює наглядачкою? – скептично поцікавився Теодор, а взуття все ще тліло. 

– Давай ми все обговоримо у мене в кабінеті. Заодно й цілителя тобі приведемо. Перевіримо чи там все добре, – Ноель поглядом показав на ноги Теодора.

– Там все добре. Бо моє взуття може й не таке витримати, але це не означає що їй це так просто обійдеться, – просвердлив Теодор мене поглядом. 

– Я думаю ми це вирішимо, Тео. І в мене теж є до тебе деякі питання. Чому моя наречена така бліда і що ти тут з нею наодинці робив? – в голосі Ноеля чулася погроза. 

– Ти маєш рацію, – раптом погодився нащадок. – Поговоримо про все у твоєму кабінеті. А ви ззовні стійте і дивіться, щоб дівча нікуди не втекло.

Спочатку вийшов Ноель, за ним вже пішов Теодор і його охоронці.