Глава 5

АЛЕКС

– Передумала чи все-таки зайдеш? – так само хитро посміхаючись, поцікавився в мене ельф. Він вже відкрив свій кабінет і пройшов всередину, а я все ще перебувала у незрозумілому заціпенінні. 

Добре пам'ятала це відчуття... Поруч з ельфами завжди ніяково знаходитись, бо усвідомлюєш відразу свою недосконалість та неповноцінність. 

Він же ідеальний якийсь. Кожен рух його впевнений і відчувається аура неймовірної сили навколо цього рудого. І це попри те, що зачіска в нього дивна (якщо хаос на голові можна назвати зачіскою), а темно зелена сорочка застібнута не до самого верху як заведено у суспільстві, та ще й рукава завернуті по самий лікоть.

– Зайду, – промовила рішуче, хоча насправді все всередині мене волало тікати куди тільки очі дивляться. Ніби не красивий ельф переді мною, а звір якийсь дикий. Клятий поганий досвід...

– Тоді проходь, сідай і я тебе уважно вислухаю, – він не говорив, а муркотів начебто, ще більше заворожуючи такою своєю манерою. І я в прямому сенсі відчувала себе мишеням, яке добровільно йде коту в лапи. 

Трясця. Та що це зі мною? Що за асоціації такі? Дурість якась, от і все. Це інший ельф, інші умови та урешті-решт і я ж тепер інша зовсім.

Тряхнула чимдуж головою, проганяючи з неї дурні думки й швидко зайняла стілець навпроти ельфа та, поки мала наплив сміливості, протараторила, не даючи ні собі зупинитись, ні йому вставити хоч слово:

– Моє тут знаходження це випадковість. Я не збиралася влаштовуватись працювати в ресторан, я шукала місце в аптеці. Та через, як я вже казала, випадковість опинилася у вашому кабінеті. Раніше в мене не було досвіду такої роботи. Але мені вона потрібна і я готова швидко усьому навчитись та сумлінно виконувати свої обов'язки. Та є дещо, що я б хотіла вияснити відразу… Поки не пізно. 

– Що саме тебе цікавить, Алеексаа? – якось дивно, ніби смакуючи, протягнув моє ім'я ельф. 

– Чому я? Чому серед усіх ви обрали мене? Чому не питали більше нічого? Яка була причина такого вибору? Зрозумійте мене правильно. Це не просто якась там цікавість. Я стала свідком деяких неприємних пліток і до того ж управитель теж щось про таке натякав, тож думаю варто відразу все роз'яснити…

– Тебе записали в мої коханки? – весело засміявся Ноель, а я лиш сподівалася, що мої щоки не розчервоніються і намагалася заспокоїтись, але чомусь мені це зробити було ой як важко. 

Продовжила мовчати, очікуючи відповіді на свої питання, а ельф тим часом прискіпливо мене вивчав, відхилившись на спинку крісла і дещо примруживши очі.

– Це столиця, крихітко, а не твоє тихе Підгір'я. Тут симпатичну дівчину завжди будуть переслідувати подібні плітки. Звикай, якщо маєш бажання затриматись надовго. 

– Ви ознайомились з моєю анкетою, – відразу зрозуміла я. 

– Так. З самого ранку все досконало вивчив. То ти сусідка драконів? Бачила їх? Кажуть вони красені, – змінив тему Ноель.

– Бачила лише драконів. У людській іпостасі не довелось зустріти, – коротко відповіла йому, відчуваючи деяке роздратування від його відвертого погляду на мене. А ще ця крива посмішка…

– Дракони чомусь не люблять нашу столицю, тому на жаль і я досі жодного не зустрів…

– Ви не відповіли на моє питання, – промовила напружено. Я була на межі того, щоб вилетіти з цього кабінету і ресторану й назавжди забути сюди дорогу. Дивне і незрозуміле насправді відчуття. Ніби ж рудий ще нічого такого мені не зробив.

– Чому я обрав тебе? 

– Так.

– Тому, що захотів. Я завжди роблю те, що хочу, Алекс. 

“Встань і йди звідси. Біжи!! Просто біжи не обертаючись!!!”

– Пізно, – раптом промовив Ноель. 

– Що? – перепитала, виринаючи зі своїх думок.

– Кажу, що вчора вже було пізно і я хотів скоріше закінчити з вибором звичайної наглядачки. А ти здалася мені немісцевою, тож це великий плюс.

– Чому?

– Тому, що в тебе буде більше ентузіазму до роботи. Ти потребуєш її й будеш триматись за неї. А отже, сумлінно виконуватимеш усі покладені на тебе обов'язки. Це саме те, що мені треба. І формена сукня тобі дуже личить, Алееексаа. 

Чи достатньо для мене такого пояснення? Певно що ні, але я вже не витримувала цього його погляду і просто горіла від бажання накивати п'ятами. 

Можливо я просто накручую себе? Можливо він так з усіма спілкується, а я просто не звикла? Він же ніяких брудних натяків мені поки що не зробив, тож думаю варто просто не зважати на дурні плітки й з головою поринути у роботу. 

Адже ельф мав рацію. Мені вона дуже потрібна. І я б певно хотіла зараз гордовито піднятись та, дивлячись у його нахабні очі, заявити, що не буду тут працювати, але прагматичність мене все-таки зупиняє. 

В голові постійно звучить голос управителя: “П'ятдесят тисяч” і розуміння наскільки ці кошти мені допоможуть змушує мене піднятись й, вимучено посміхнувшись, промовити: 

– Вибачте, що потурбувала. Я можу перейти до своїх безпосередніх обов'язків? 

– Так. Йди. Скоро відкриття. І Алекс, тренуй посмішку. Вона має бути трохи милішою.