Розділ 11

ЯРА

Люсі залишила мене у кімнаті в повному збентеженні. І знов мені здалося, що вона знає щось таке, про що не здогадуюсь я. А ще мене мало не збив з ніг біль в її очах. Вона справді сильно закохана в дракона і тепер через мене страждає, а я навіть не можу щось змінити в цій ситуації. 

Та і якщо бути вже зовсім чесною, то від недавніх пір і не хочу. Так, розумію, що ніколи не буду з драконом, навіть якщо Люсі має рацію і в нього справді є якісь почуття до мене. Але не хочу бачити його зі своєю подругою. Хоча б поки я жива. Потім мені вже буде все одно. 

Рей цього дня так і не з'явився. І звісно це було очікуємо. Ноель останніми днями був дуже схвильований через вагітність Алекс і небажання тої народжувати з допомогою його полегшувальних артефактів. А єдиний, хто міг його привести до тями та заспокоїти, був дракон Рей. 

Дивно, як вони такі абсолютно різні знаходили спільну мову?

Дізнавшись новину про народження Надійки я й зраділа та водночас дуже розхвилювалася, адже це означало, що запланована експедиція дуже скоро розпочнеться і перед самим її початком мене познайомлять з іншими членами команди. Та що найголовніше – про мою участь дізнається ВІН. А коли він дізнається, то обов'язково прийде до мене…

Наступного дня я думала, що після роботи буду йти до академії сама, але ні. Рей, як і завжди, чекав мене на лавці біля пекарні. Давно вже перестала ставити питання навіщо він це робить, бо відповіді все одно не отримаю. 

– Привіт, – посміхнулася йому, підходячи ближче. – Думала тебе не буде. 

– Чому так думала? – запитав він, не відповідаючи на моє вітання, але тепер я розуміла, що він так робить не навмисно і не сприймала такі моменти за грубість чи нахабність. 

– Бо знаю, що ти підтримував ельфа, поки Алекс народжувала, – пояснила йому і ми рушили до академії. 

Він міг би мене спокійно порталом своїм закинути, але чомусь частіше ми просто повільно йшли до гуртожитку. І я не була дурепою, щоб не подумати про його симпатію до мене, але ж він ніколи навіть натяків не робив та не переступав умовної межі між нами, тому я вирішила не задумуватись над такими дурницями та насолоджуватись вечірніми прогулянками у цікавій компанії, а не наодинці чугикати втомлено до гуртожитку.

– Алекса вже народила, тепер я ельфу довго не буду потрібен, – всміхнувся раптом Рей.

– Він хоч з глузду там від щастя не з'їхав? – пожартувала я. – Бо хто ж буде експедицією керувати? Заведе ще нас у якісь хащі.

– Він переповнений невимовним щастям. Треба дати йому трохи часу, щоб звик до свого нового статусу і тоді ельф знов буде ельфом, – хмикнув дракон, крокуючи поруч зі мною. 

Нас завжди розділяло кілька сантиметрів, але ця відстань дозволяла мені відчувати тепло від нього. Навіть цікавилася цим феноменом і в одній з книжок про драконів говорилося про те, що дракони через перенасичення магією вогню завжди мають фізично відчутну теплову ауру. 

Відразу ж себе насварила тоді за дурну думку: “А як з таким в ліжку улітку спати?” 

– Ти так говориш, ніби вже колись відчував подібне, – примітила я. – В тебе що? Вже й діти є? 

Дурне запитання і я встигла надавати собі подумки стусанів, але пізно вже було, бо бовкнула. Добре хоч темрява приховувала мої точно вже червоні щоки.

– Ні. Я ще не настільки дорослий, як тобі здається, – хмикнув Рей.

– Та невже? – знов дурниця вилетіла з мого рота раніше, ніж я встигла подумати. От як стримати того язика за зубами?

– За віком моєї людської іпостасі я старший за тебе всього на п'ять років. Фактично я був ще неповнолітнім, коли трапився збій у нашому світі й дракони втратили змогу перетворюватись на людей. І після знищення мертвого каменя я повернув собі людську іпостась на тому ж віковому розвитку. 

– Отакої, маючи досвід століть у подобі дракона, ти мусив жити в тілі молодого недосвідченого і ненавченого мага? 

– Щось подібне, – криво всміхнувся він мені. – Та все досить складно пояснити, але якщо повернутись до того першого питання, то можу відповісти, що справді знаю як це відчувається – момент народження твоєї дитини.

– В мене вже повний хаос у голові, – пробубоніла собі під носа, а він чомусь засміявся. 

Рей часто сміявся з дурниць, які вилітали з мого рота. Помітила, що він такий тільки поруч зі мною і коли ми наодинці. А так, для всіх це дикий дракон, який не дуже розуміє жарти й людські розмови.

– Розумію, мені важко це пояснити вашими словами. Просто дракони інші. В нас є певний загальний зв'язок, який був ще міцнішим коли ми не могли перетворюватись на людей. Я за ці століття прожив історії усіх драконів. Їхні найбільші емоції були моїми емоціями, їхній досвід був моїм досвідом. Коли ти повністю звір… дракон – дуже важливо пам'ятати, що в тобі є й людська половина. 

– Ви так намагалися зберегти загальну пам'ять, – зрозуміла я.

– Так, – з сумом промовив він. – Ми народжені дуалами. Це наша головна сутність – вміння бути й звіром і людиною. Тому століттями в нас було завдання це пам'ятати, щоб потім знов відродити це вміння.

– Коли всі пристосувалися до змін і забулися як було до. Ви весь цей час чекали змін, – промовила я тихо.