Розділ 7

ЯРА

– Як ти могла!? – кричала на всю кімнату Люсі та ще й для чогось розкидала речі. 

Це була перерва на обід і я повернулася до гуртожитку, щоб замінити деякі підручники та одягнути кофтину, бо хоч на мені й була тепла сукня від академічної форми, але вітер посилювався, а в мене після навчання не буде часу забігти, щоб переодягтися, бо треба буде поспішати на роботу.

 – Люсі, що взагалі відбувається? – кліпала я очима, тримаючись біля виходу. 

Дівчина була у такому стані, що мені здавалося – ще трохи й вона спопелить мене своєю магією. 

– Це ти мені скажи що відбувається, Яро? Чи ти думала я ні про що не дізнаюся? Просто не уявляла, що ти можеш так вчинити зі мною, – її очі були наповнені невиплаканими слізьми й докором.

– Люсі, я не вмію читати думки, – промовила дещо втомлено. Істерики та крики завжди так діяли на мене. Було єдине бажання – гримнути дверима і залишити її тут, бо сил і часу розбиратися в чому справа у  мене банально не було. Я точно знала, що нічого поганого не робила, тому зрозуміти про що тут кричить моя сусідка ніяк не могла.

– Ти тільки вмієш відбивати чужих хлопців, – прохрипіла вона і все-таки розплакалася та відвернулася до вікна.

– Що? – доходило до мене ну дуже важко, бо голова була забита новими розрахунками впливу на хвору печінку та відмінностями будови напівтролів, яких нам теж треба вміти зцілювати. – Яких хлопців?

– Не прикидайся. До мене підходив сьогодні Вейн і все мені розповів, – обернулася до мене Люсі та ще й руки попереду себе схрестила.

– Вейн? – тут до мене дійшло у чому справа. Цей паскудник, який тепер минав мене десятою дорогою, вирішив діяти через Люсі.

– Чого ти регочеш? – ще більше насупилася Люсі, коли мене просто навпіл від сміху зігнуло. – Він розпитував мене про те, як довго ви з Реєм зустрічаєтесь і розповів, що дракон мало не вбив його.

– І що ти там вже собі дофантазувала? Що я разом з драконом твоїм? Ахахах. Та це ж як мінімум смішно.

– Ти красива, самостійна, талановита і з дорослим мисленням. Ти точно б йому сподобалася, – стояла на своєму Люсі, але добре хоч кричати перестала.

– Та до чого тут яка я, Люсі. Він величний дракон, а я звичайна сирітка. Та навіть без моїх тобі пояснень, ти б мала й сама розуміти, що дракон сирітці не пара.

– Може навпаки? Сирітка не пара дракону? – для чогось виправила вона мене, хоча я різниці не бачила.

– Та хай би й навпаки, Люсі. Головне тут сенс сказаного. Як ти могла навіть допустити такі думки? 

– А чому ж Вейн так тоді говорив? Чому Рей пішов у Лабіринти? Все почалося від тоді, як ви зіштовхнулися.

– Пфф, ти реально думаєш, що дракон запам'ятав мене тоді? За лабіринти ти й сама можеш у Рея поцікавитись, бо я ж не читаю його думки. А от стосовно Вейна, то Рей просто допоміг мені позбавитись його в той момент, коли Вейн мало не взяв мене силою... у кущах біля нашого гуртожитку, – трохи схвильовано мовила я, хоча й думала, що вже забула за ту неприємну ситуацію.

– Матінко, – схопилася вона руками за рота. – Як так вийшло?

– Амулета якогось проти цілителів дістав, – коротко відповіла я.

– Чому ти мені не розповіла? 

– Бо ми майже не говорили й були зайняті своїми справами. І таке не розповіси за ранковою чашкою чаю, Люсі.

– Так. Вибач. Цей покидьок перейшов усі межі дозволеного. 

– Рей просто запропонував мені деяку роботу у їхній команді й пообіцяв, що розбереться з Вейном.

– Роботу? Тобі? У команді Ноеля? – вона шоковано витріщила на мене очі. – Ти ж ще не довчилася навіть.

– Я поки нічого не знаю і згоди теж поки не дала. Чому саме я теж відповісти тобі не можу. Але це точно не те, про що ти там собі думаєш, Люсі, – спокійно пояснювала я, поки ставила усі розкидані речі по місцях. 

Люсі тихо сіла на своє ліжко і не допомагала мені. Вона була якоюсь надто блідою та дуже задумливою. Такою я її ще ніколи не бачила. 

– Тобі погано? – запитала я стурбовано, спостерігаючи як вона дивиться ніби в нікуди. – Може давай я тебе полікую?

– Не треба, – смикнула вона плечем, до якого я ледве доторкнулася. – Все добре, Яро. Все зі мною нормально. І я тобі вірю. Ти можливо так і думаєш. Але от Рей… Він не просто так звернув увагу саме на тебе. Він ні на кого багато років не звертав уваги, був поглинений тільки навчанням та роботою. А тут він постійно крутиться десь поруч з тобою, – вона так важко зітхнула, що мені справді стало її шкода. 

Присіла біля неї та заглянула засмученій сусідці в її красиві блакитні очі. 

– Люсі. Сонечко моє. Послухай мене уважно. Навіть якщо це так, то можу тебе завірити на сто відсотків – я ніколи не буду з цим драконом. Та ні з яким драконом я не буду. Я ні з ким і ніколи не буду разом. Просто зрозумій це. Тобі не буде боляче, бо ці стосунки неможливі. Я давно собі не належу, тому хвилюватись немає за що.

– Ти так якось дивно говориш, що я нічого не розумію, – зізналася Люсі, шмигаючи носом.

– Це прекрасно, що ти мене не розумієш, – м'яко погладила її по волоссю і піднявшись почала шукати ту кофтину, за якою й повернулася до гуртожитку. На навчання я вже добре спізнювалася. – І не треба того тобі розуміти, Люсі. Просто будь певна, що твій Рей вільний, можеш і далі про нього мріяти.