Розділ 5

ЯРА

Спробувала вирватись, вдарити його, але марно. Вейн стиснув мене так, що й не поворухнутись.  

Повне заціпеніння накрило мене. Зі мною вже траплялося таке. Коли я не в змозі ні на що повпливати, то я ніби залишаю своє тіло і дивлюся зі сторони. Та й у такому стані все-таки кілька сльозинок викотилося з моїх очей.

– Ти не залишила мені вибору, Яро, – якось навіть винувато промовив Вейн. – Я згораю від бажання, розумієш? І вже ні про що, окрім тебе, не можу думати, – нахилився і ввібрав у себе повітря біля моєї шиї. – Ти так солодко пахнеш, що я просто шаленію. Ми будемо щасливі, Яро. Я тобі обіцяю. Ти купатимешся у розкоші. Сирітка, я зроблю твоє життя яскравим. 

Його руки повільно спускались з моєї талії униз. А я вже зовсім нічого не відчувала. 

– Ну чому ти така? Чому завмерла так напружено?! – він трохи відсторонився і різко смикнув мене за плечі, певно намагаючись розворушити.

Криво йому посміхнулася, відчуваючи як сльози продовжують котитись по щоках. Байдуже. Що буде те і буде. Просто моє нікчемне життя закінчиться раніше, ніж я планувала. Ну що ж…

Спочатку я перестала відчувати біль від його кінцівок, які міцно мене стискали, а вже потім тільки усвідомила, що він відлетів на сотню метрів і валяється тепер там.

– Яро, – почула голос дракона Рея раніше, ніж він підійшов та загородив мене від мага повітря. – С тобою все добре? Що він зробив? 

Це запитання і його голос змусили мене прийти до тями. Я інтуїтивно зрозуміла, що зараз від моєї відповіді залежить чи буде жити Вейн. Чомусь була впевнена, що дракон зараз його спопелить, не вагаючись ні секунди.

– Зі мною все добре. Не чіпай його, – додала для чогось я. Певно погляд дракона змушував мене захищати того, хто тільки но мало не зруйнував мене. Але це не означає, що мага повітря треба вбити.

– Добре? – перепитав дракон. 

Дивне таке відчуття охопило мене. Він стояв на відстані витягнутої руки й ніяк мене не зачіпав, але я ніби відчувала його доторки. Він торкався мене одним своїм поглядом. І всі мої нутрощі скрутило у вузол в цей момент.

– Ти хто збіса такий?!! – закричав Вейн, розриваючи цей незрозумілий зв'язок між мною і драконом. – Хоч розумієш на кого ти напав?!! – кричав він, підіймаючись на ноги та шкутильгаючи у наш бік. 

Рей допоміг йому… Направив руку на нього і мага підняло та за секунду перенесло до нас. 

– Закрий свого рота і слухай уважно, – ніби тихо почав говорити дракон, але Вейн вже бачив хто саме перед ним і зрозумів своє не дуже вигідне становище, тому тихенько стояв і не ворушився навіть. В його очах я бачила непідробний страх.

– Рей, – позвала дракона і навіть торкнулася його руки, щоб він увагу звернув на мене. – Не треба.

– Я нічого йому не зроблю, – промовив до мене дракон і я повірила йому 

– Слухай, маг, слухай та запам'ятовуй, – продовжив Рей, зосередившись на Вейні. – Якщо я ще хоч раз побачу або дізнаюся, що ти наближався до неї ближче, ніж на ту відстань  на яку я тебе відкинув – ти труп. 

– Я син радника імператора, – проскиглив схвильований маг.

– Мене це не зупинить, – єдине, що відповів Рей. Але от він якось так говорив, що не лишалося сумнівів у його словах. Не зупинить. Цього нічого не зупинить.

Вейн повільно перевів погляд на мене.

– То це через нього? Через дракона ти відшивала мене? – запитав він шоковано. 

Звісно шоковано, бо повірити що я дівчина дракона міг би тільки дурень. Але я вирішила скористатись цією безглуздою ситуацією, адже такий чудовий шанс більше мені не випаде, а Вейн вже просто дістав. В мене й так мало часу лишилося і я не хочу його витрачати на постійні дурні вияснення відносин з магом повітря. 

– Так, Вейн, – підійшла до Рея впритул і взяла його за руку. – Я дівчина Рея і ти повинен відступити, якщо звісно хочеш жити.

“Тільки б промовчав. Тільки б не видав мене” – промовляла подумки, сподіваючись, що Рей зараз мені якимось дивом підіграє. І він дійсно мовчав та навіть трохи стиснув мою руку. 

Вейн перевів погляд на наші схрещені пальці, потім знову глянув на дракона і, більше нічого не кажучи, пішов геть. 

Тільки коли його силует заховався за деревами, я полегшено видихнула і відпустила руку дракона та навіть трохи відійшла від нього. Несвідомо якось збільшила між нами дистанцію. 

– Вибач мені, – почала виправдовуватись за свою дурну поведінку. – Він просто дістав мене і я скористалася моментом, щоб він вже нарешті відчепився, – чесно зізналася дракону.

– Я так і зрозумів, – відповів і дивиться собі, дратуючи мене цим відвертим поглядом. Дракони справді інші. Вони зовсім не думають як себе поводити й певно роблять те, що їм хочеться. Дикі істоти й дикими лишаються. Хотіла б і я бути драконом. Щоб літати та не думати ні про що. Щоб бути вільною. 

– Про що ти зараз думаєш? – проникливо запитав Рей, роблячи маленький крок у мій бік.

– Про те, як вам пощастило, – невесело посміхнулася я. – Сильні, вмієте літати й не треба хвилюватись про думку суспільства. Драконам правила не писані. Вибач, – додала я, розуміючи, що надто багато говорю. Певно це від нервового перенапруження.