Розділ 3

ЯРА

Сьогодні були мої перші Лабіринти. Головна магічна гра в академії, куди я потрапила через, можна сказати, випадковий збіг обставин. 

Я й ніколи не мріяла брати участь в Лабіринтах, але Люсі ще з першого курсу чекала можливості потрапити до одної з двох головних команд в академії. І з третього року навчання це стало можливим, тому ще напочатку року вона потягнула мене з собою на відбір у команди. 

Лабіринти це доволі небезпечна магічна гра, яка проходить у міжреальності, де кожного разу створюються нові "доріжки" та нові перешкоди й на команди там очікують, спеціально поміщенні туди, чудовиська з нижніх світів та навіть звичайна нечисть, яка деколи відробляє там свої провини перед законом. 

Суть гри проста – пройти лабіринти від початку до кінця і не втратити крихкий кулон, який має зберігати Хранитель. У команді також є два Нападники – докладають зусиль, щоб знищити кулон команди противника і два Охоронці – знешкоджують монстрів та вступають у боротьбу з Нападниками, захищаючи Хранителя. 

Перемагають ті, які зберегли кулон. А якщо обидві команди дісталися фінішу з цілим кулоном, то тоді перемагає та команда, яка знищила більше монстрів. 

Проста і водночас небезпечна гра, якою просто таки марила моя сусідка. Але ні на роль нападників, ні на місце Охоронців її не взяли. Зате мене вмовили стати Хранителькою. 

Дурість насправді повна, бо в них вже була Хранителька, але саме в той момент, коли ми з Люсі чекали відповіді щодо неї, ця дівчина-хранителька влаштувала грандіозний скандал через те, що вони Нападником взяли її колишнього хлопця. Тоді капітан команди Орен, темноволосий і дужий хлопець з кам'яним виразом обличчя, просто ткнув у мене пальцем.

– Ти. Маленька, руденька. Підійди.

Я збиралася драпанути звідти, але Люсі підло виштовхала мене вперед. 

– Ти цілителька? – запитав він, певно відчуваючи мій магніт.

Я махнула ствердно головою.

– Бігати швидко вмієш? 

Знов махнула.

Бігати я навчилася ще у сиротинцю. Там інакше не вижити.

– От і чудово. Будеш нашою Хранительницею, – шокував він тоді мене. 

І я хотіла ж відмовитись, але там таке почалося. Крики й навіть іскри магічні летіли у різні боки. Ми з Люсі втекли з епіцентру подій і я й забула про той випадок та вже наступного ранку мені принесли форму Хранительниці, а Люсі повідомили що всі місця зайняті. Потім був тиждень підготовчої теорії для новеньких у команді й ось сьогодні моє перше перенесення у міжреальність та перша гра. 

Насправді не буду брехати, бо мені дійсно стало цікаво спробувати. Адже життя моє й так буде дуже коротким, так хоч якісь цікаві емоції отримаю і тепер в мене зовсім не лишилося зайвого часу на непотрібні погані думки. А це немалий плюс. Тож для трохи засмученої Люсі я принесла з роботи її улюблений лимонний тортик, щоб віддячити за таку випадковість.

Збиралися ми всі у спеціальному залі для перенесення у міжреальність. Він знаходився у підвальній частині нашої академії й, здавалося, був розміром як уся академія. Там нічого не було окрім невідомих для мене ієрогліфів та десяти клітин, де мали ставати учасники гри. 

Зі старого складу нашої команди залишився тільки капітан – бойовий маг Орен та Нападниця Лінда, теж з бойових магів. Другим нападником обрали стихійного мага вогню – четвертокурсника Філа. І ще були два новачки – Охоронці Кел і Дан, вони, здається, п'ятикурсники з факультету артефакторики, ну і звісно я, нова їхня Хранительниця з мінімальними обов'язками – ухилятись від нападів та зберігати кулон. А захищатись я права не маю та й не вмію насправді.

На протилежній стороні залу вже вишикувалися наші суперники. Там майже вся команда була з бойових магів. А ми все ще чекали Орена й одного з артефакторів.

– Де твій дружок, Дан? – запитала Лінда в Кела. Вона мала коротку як у хлопців зачіску і різкі риси обличчя. Я трохи її побоювалася. Навіть Орен був привітнішим за цю бойову магиню.

– Орен його зранку викликав, – розвів руками теж дещо розгублений Кел.

Та ось відкриваються двері й до нас швидкою ходою наближається дуже щасливий Орен. 

– Командо! – радісно вигукує він нам, не звертаючи уваги на сварливі слова наших суперників, яким вже набридло чекати доки ми всі зберемося. – В мене для вас просто неймовірна новина! Маємо заміну у складі.

– Заміну? – майже одночасно запитали Лінда і Кел. 

Ми з Філом тільки здивовано переглянулися. 

– Так. Дан поки буде в запасних. 

– Що? – обурився Кел. – З якого це дива? Що за дурня? 

 – Помовч і послухай мене, – обірвав його Орен. – З нами, пані та панове, буде грати дракон! – він переможно глянув у бік шокованих суперників. – Цього року першість точно за нами. Ми будемо брати участь в міжакадемічних змаганнях.

– Цього не може бути. Вони ж, – почала було шепотіти Лінда і замовкла, бо двері знову гримнули й у залу неспішною ходою справді зайшов дракон. 

Високий, плечистий, з татуюванням, яке трохи виглядало з-під чорної сорочки, чорнявий з короткою зачіскою, а погляд…дикий. І кожен його рух говорить усім, що перед нами не людина.