Розділ 1

ЯРА

– Ааааа, як я його ненавиджу! – залетіла в кімнату і закинула сумку для книжок аж на підвіконня.

Моя сусідка Люсі, не відриваючи погляду від вогника між її руками, лише важко зітхнула, звісно здогадавшись про причину мого жахливого настрою.

– Що той Вейн знов утнув? – тихо запитала вона, намагаючись не втратити концентрацію. 

– В нас з ними була Культура бою. От скажи мені, нащо цілителям Культура бою? Ми ж навіть магію в мечі вплітати не можемо. А ці вітряки махають тими мечами, як іграшками надувними. Я навмисно обрала спаринг-партнером дівчинку з магів повітря, таку знаєш – худеньку і маленьку. Ми собі з нею не напружуючись махали тими мечами, не привертаючи зайвої уваги. Але ж цей Вейн мені не дасть ніде спокою. Він почав підіймати мого меча і за мене ним керувати. Я ненавмисно пригріла по голові ту дівчинку. Уявляєш собі?! Довелося швидко зцілювати її синці, поки ніхто не примітив. Думала, роздеру на шматки того негідника, – як завжди обурювалася я, кружляючи по нашій невеличкій кімнаті.

– Ти вже воюєш з ним третій рік. Можливо варто якось по нормальному пояснити хлопцю, що він тобі байдужий, а так, мені здається, він думає, що так ти йому симпатизуєш.

– Серйозно?!! – заверещала я так голосно, що в Люсі таки згаснув той вогник.

– Просто чудово, – зітхнула вона. – Дві години концентрації коту під хвіст.

– Ну вибач, – сіла на своє ліжко і взялася розчісувати своє руде волосся, яке заплуталося від повітряних нападів того паскудника. – Просто як ти так можеш казати? Хіба я не намагалася його ігнорити? Та купу разів. Але ж він все одно мене дістає до печінок.

– Ну дивний він звісно залицяльник, – засміялася вічно позитивна Люсі. – Хоча й красунчик. А ти зі своїм вибуховим норовом не цілителькою мала б бути, а магом вогню. 

– Тоді б вже й від академії нашої один попіл лишився, – пробуркотіла я і ми весело засміялися.

Розмова з Люсі завжди мені допомагала зняти напругу. Ми познайомилися з нею два з лишком роки тому, завдяки маленькій помилці, коли на першому курсі нас розселяли по гуртожитках і мене чомусь у загальному хаосі прийняли за мага вогню та відправили в гуртожиток для стихійних магів. Я ж тоді взагалі була в такому стані, що байдуже куди йти й що робити, тому так і прожила два тижні, навіть не звертаючи уваги, що я єдина цілителька  серед стихійників. А потім Люсі допомогла мені своїм веселим норовом прийти до тями й трохи забутись про свої проблеми, тому я вже не переводилася у свій гуртожиток, а комендантка, хоч і зрозуміла згодом свою помилку та все-таки погодилася нічого вже не виправляти.

Тому ось вже третій рік я єдина цілителька серед стихійників. І третій рік я маю проблему з невгамовним магом повітря, який, виявляється, не звик приймати відмов. А тут якась сирітка без роду й племені не хоче з ним мати діло. 

Та я насправді ні з ким діло мати не хочу і маю на це вагомі причини. Все, що в мене є це магія цілительства, яка дісталася мені від мами. Та для дітей магів з сиротинця завжди однакова – пройти якусь школу, де вчать тільки основним принципам взаємодії з магічними струменями, й потім працювати помічницею досвідчених цілителів, які закінчили академію. Але в житті моєму з'явився чоловік, який дав мені можливість навчатись в Академії об'єднаних талантів. Там, де навчаються кращі з кращих. Там, де немає місця таким як я – знедоленим і бідним. 

Я не приховувала свого статусу, лише не розповідала завдяки кому отримала білет у краще життя. І звісно більшість цуралася спілкування з сиротою, яка й не знає з якого роду походить. Але було в мене й кілька друзів, які в один голос завжди говорили мені, що я маю радіти такій неймовірній можливості, адже після академії в мене буде у сто разів краще майбутнє, ніж після низькосортної магічної школи, де лиш навчають основним вмінням.

Я посміхалася їм усім і звісно погоджувалася, бо просто не могла розповісти нікому, що майбутнього в мене немає. Що за це навчання я маю розрахуватися собою. І вибору іншого в мене немає. І життя моє закінчиться у той день, коли я закінчу навчання. Бо бути його коханкою я не зможу, тож вирішила, поки він дав мені відстрочку на навчання, трохи пожити й насолодитись своїм існуванням. Рішення прийняла вже давно і навіть спосіб його реалізації продумала до деталей. Та поки я живу і насолоджуюся кожним днем, не прив'язуючись ні до кого надто сильно. 

Через це я не підпускаю хлопців до себе, бо одна справа товаришувати, а інша це стосунки, які не матимуть продовження. Я не бажаю, щоб хтось потім страждав, навіть такий дурень, як Вейн, не заслуговує цього. 

Єдина справді близька мені подруга в академії це Люсі, моя весела та безтурботна сусідка, але навіть її я тримаю на відстані. За ці роки ніколи не даю згоду приїхати до неї в гості ні на свята, ні навіть на її день народження, за що потім Люсі ображається, але в неї такий характер, що кілька подарованих тістечок з пекарні, де я підробляю на постійній основі й ми знову подруги та найкращі сусідки. 

– До речі, я сьогодні, здається, на твого дракона налетіла, – промовила до неї, коли вже трохи заспокоїлася і заварила собі ароматного чаю та хрумкала шоколадне печиво, які Люсі з дому привезла. 

Вона живе у своєї сестри, а там у них працює гномиха і випікає просто неймовірні смаколики. 

– На Рея?! – мало не вдавилася своїм какао Люсі.