19 глава

Останній робочий день, що передував цілому тижню довгоочікуваних святкувань, нарешті завершився. Я постукав у двері кабінету Тірейна, щоб передати останні цього року звіти. Господар кабінету, схилившись над столом, був захоплений вивченням якихось важливих паперів і у відповідь на моє привітання лише коротко кивнув, не відриваючись від читання.

- Що це? - з цікавістю кивнув я на документи в його руках.

- Ліцензія на підприємницьку діяльність, - не піднімаючи голови, відповів він. - До ярмарку тепер усе остаточно готово.

Нарешті відклавши папери вбік, хлопець (хоча після нашої нічної розмови я вже не був так упевнений у цьому визначенні, але вирішив поки що дотримуватися звичної манери спілкування) перевів на мене втомлений погляд. Його брови злегка зсунулися, але він промовчав, немов обдумуючи щось.

Нічна розмова, немов раптово відчинене вікно, пролила яскраве світло на його минуле, але водночас породила цілу купу нових запитань. Незважаючи на те, що переселенець довірився мені і відкрив свою таємницю, нехай навіть вона вже давно перестала бути для мене такою, ця відверта розмова помітно зблизила нас. Однак водночас між нами повисла якась незручність, тонка, ледь відчутна, але все ж таки присутня. Хоча, по суті, нічого кардинально не змінилося: я й до тієї ночі знав, хто він насправді, а «принц», як мені здається, здогадувався про мої підозри. Але варто було завісі таємниці остаточно спасти, як ми обоє відчули деяку розгубленість, немов утратили звичні орієнтири.

- Кхм, які в тебе плани на святковий тиждень? - запитав я, відкашлявшись і намагаючись повернути розмову в більш невимушене русло.

- У мене - жодних, а от на мене плани грандіозні, - з легкою гіркотою хмикнув він. - Король має намір влаштувати мені виснажливий тур званими вечорами інших королівств. Він усе ще не полишає надій позбутися мене, вигідно одруживши. А що?

- Хотів запросити тебе відвідати наш міський театр. Давно збирався, і подумав, що тобі могло б бути цікаво.

- З чого це раптом така несподівана пропозиція? - підозріло примружившись, запитав він, у його погляді промайнула тінь недовіри.

- Просто подумав, що тобі буде цікаво змінити обстановку і порівняти театри наших світів, - знизав я плечима, намагаючись виглядати невимушено. Хоча насправді, мене з'їдала цікавість, як він відреагує на нову постановку, яка, за чутками, викликала справжній слізний потік у вразливих представниць прекрасної статі.

- Ага, - відсторонено піддакнув він, не відриваючи від мене свого проникливого погляду.

- А де Даміан? - нервово пересмикнувши плечима, запитав я, відчуваючи, як наростає якесь незрозуміле занепокоєння.

- Готує пастку для Яноша.

Здивовано піднявши брови, я втупився в Рейна, чекаючи подробиць.

- Я зв'язався з хлопцями з Прикордонної академії. Вони відкриють портал і заберуть свого нового студента вже цього вечора. Тож можеш не переживати щодо нього.

- А хіба згоди цього студента не потрібно? - засумнівався я.

- Відкрию тобі невеличкий секрет, - понизивши голос, промовив Рейн. - З власної волі туди потрапляють, у кращому разі, двоє із сотні. Перевірено на власному гіркому досвіді, - сумно усміхнувся він, у його очах промайнула тінь спогадів. - Це, в певному сенсі, елітна академія для покидьків суспільства, куди багаті татусі спроваджують нащадків, які не виправдали їхніх високих надій. У більшості випадків. Рідше - як у нашому, - він зробив ледь помітну паузу, - позбуваються тих, хто занадто сильно плутається під ногами.

- Якби це справді було так, - недовірливо протягнув я, - Прикордонна академія давно б тріщала по швах від перенаселення.

- Ти ж не думаєш, що ця «послуга» надається безкоштовно? - підкинув брову Рейн, висловлюючи своїм жестом явне здивування моїй наївності.

- І скільки тобі це коштувало? - запитав я, уже подумки прикидаючи, як зможу відшкодувати його витрати - адже він, по суті, вирішував мою проблему.

- Анітрохи! - весело посміхаючись, повідомив він, немов зробив мені несподіваний і приємний сюрприз.

- Але ти ж щойно... - почав було я, натякаючи на його слова про «платну послугу».

- Новий заступник з навчальної роботи в тій академії - мій старий боржник, - з хитрою усмішкою пояснив переселенець.

- І Даміан погодився на таке? - із сумнівом поцікавився я.

- Він був радий уже тому, що його брат залишиться в живих. А якщо цей упертюх вчасно візьметься за голову, то зможе не тільки вижити у тому суворому місці, а й досягти певних висот. Керівництво цієї академії, втім, як і значна частина викладацького складу, складається виключно з її колишніх випускників. Там знають, як загартувати характер.

Ми замовкли. У голові роїлися думки про мотиви переселенця, який узяв на себе вирішення моєї, прямо скажемо, непростої проблеми. Запитувати його безпосередньо здавалося безглуздим - він або відбудеться черговим колючим жартом, або видасть щось настільки несподіване, що я обов'язково пошкодую про свою зайву допитливість.

- До речі, - порушив тривале мовчання Рейн, - я запропонував Даміану вирушити в академію разом із братом і в такий спосіб позбутися своєї обтяжливої клятви, але він, на мій подив, вважав за краще залишитися тут.