13 глава

У просторому практичному кабінеті панувала напружена тиша. Студенти, один за одним, підходили до екзаменаційного столу, де були розкладені хитромудрі артефакти. Тривав іспит з артефакторики, що складався з двох частин: теоретичної та практичної. Над столом висів купол тиші, що відсікав будь-які зовнішні звуки та не давав почути, про що говориться в середині.

Щойно, сяючи від радості, кабінет залишив талановитий студент-бюджетник, який склав іспит на відмінно. Його місце зайняв Маркус Лімм, який із гордовитим виразом на блідому обличчі неквапливо підходив до столу.

- Упевнений, він не відкривав жодної книжки і навіть не заглядав у конспекти, - з важким зітханням прошепотів професор Ельмдар Ройс, викладач артефакторики.

- Зате його батько зробив солідну пожертву академії, - тихо нагадав декан факультету, професор Марк Бельгас.

Важко зітхнув, з огидою передчуваючи майбутнє. Однією з причин, через яку я прагнув керівної посади в академії, було бажання відновити справедливість. Пробиваючись самостійно, мені не раз доводилося ставати свідком того, як нахабні синки багатих магів отримували незаслужені привілеї. Однак, пропрацювавши кілька років помічником ректора, я змирився з «неминучим злом» - щедрі внески дбайливих батьків становили значну частину бюджету академії.

Ми обмінялися поглядами, і, відкашлявшись, я вказав студенту на розкладені предмети:

- Отже, адепт Лімм, перед вами кілька артефактів. Що ви можете про них розповісти?

Подивившись на зачаровані предмети з сумішшю розгубленості й відрази, він вибрав один із них і покрутив у руках.

- Е-е-е... - насилу міркуючи, вимовив він, - це... це магічний амулет...

«Геніально!» - подумав я, гадаючи, чи здатний він узагалі відрізнити еррітан від річкової галки. Ельмдар Ройс зітхнув і спробував згладити незручність:

- Маркусе, зосередьтеся і скажіть, яке призначення артефакту, який ви тримаєте в руках?

Хлопець уставився на амулет, немов сподіваючись прочитати на ньому короткий опис.

- Він... захисний? - невпевнено припустив Маркус.

У принципі, у нього були шанси вгадати: з десяти артефактів, розкладених на столі, сім були захисними, два - побутовими, і один - атакувальним. Але з усіх амулетів Лімм вибрав останній. Професор Бельгас натягнуто посміхнувся, намагаючись приховати розчарування.

- Майже вірно, адепте. У певному сенсі: напад - найкращий захист. А тепер візьміть цей артефакт, - він простягнув йому простий амулет захисту від дощу, - і спробуйте активувати його.

Я прикрив очі рукою: елементарне завдання, з яким впорається навіть не-маг... До чого ми докотилися?

Маркус узяв амулет, і той, зрозуміло, одразу ж активувався, розкривши над його головою силове поле.

- Чудово, адепт Лімм! - вигукнув професор Бельгас, продовжуючи утримувати вимучену посмішку. - Ви активували амулет!

Ройс, переглянувшись із деканом, підтримав цей фарс:

- Маркусе, ви показали непоганий результат, думаю, оцінка...

- Задовільно, - перебив я, не витримавши цього знущання. - Ваша оцінка «задовільно», і то ви її не заслуговуєте.

Піднявши погляд, я подивився на адепта. Той буравив мене очима, усім своїм виглядом зображуючи ображену невинність.

- Ви не згодні? - запитав я студента, піднявши брови.

- Ні.

- У такому разі, розкажіть нам про кожен артефакт, - я вказав рукою на стіл. - Про два ви вже отримали підказки.

Але хлопець лише знову обвів поглядом стіл і промовчав.

- Ні? Тоді, може, ви відповісте, як пов'язані артефакторика й алхімія?

У відповідь - погляд повного нерозуміння і тиша. Сподіваюся, він не думав, що це одне й те саме?

- Добре, останнє запитання: як звати вашого викладача?

Про всяк випадок я кивнув у бік Ельмдара Ройса.

- Ем-хм...

- Ще запитання з приводу несправедливої оцінки будуть?

- Ні, - похмуро буркнув Маркус і, кинувши амулет на стіл, вийшов із кабінету.

- Даремно ти так, Матео, це тобі ще відгукнеться, - застеріг Ройс.

- Та чого йому боятися, коли він під крилом у начальства? Принц завжди свого улюбленця захистить, якщо що, хіба не так? - уїдливо зауважив Бельгас.

- А вам самим від себе не гидко? - парирував я.

Чоловіки обмінялися поглядами і замовкли, переключивши увагу на наступного студента. Далі іспит продовжився у звичайному режимі, майже без пригод, якщо не брати до уваги спроб деяких студенток відволікти нас глибоким декольте або розрізом на спідниці. Звісно, ми не піддалися на ці провокації, і розчарованим дівчатам довелося все ж таки згадувати пройдений матеріал і відповідати на наші запитання.

Коли останній студент вийшов із кабінету, ми, немов за командою, полегшено зітхнули і зібрали екзаменаційні листи. Яке ж щастя, що моя присутність була потрібна тільки на іспитах з артефакторики та алхімії.

Марк Бельгас кивнув на прощання і пішов, а Ельмдар Ройс затримався, чекаючи мене біля дверей. Порівнявшись із ним, я зачинив кабінет, і ми разом попрямували в адміністративне крило. З поглядів, які він кидав у мій бік, було видно, що він хоче щось запитати або, навпаки, розповісти, але я не полегшував йому завдання, чекаючи, коли він сам наважиться. Нарешті, коли ми звернули в порожній коридор, Ройс притримав мене за лікоть і, трохи запинаючись, запитав: