12 глава

Ранок, всупереч вчорашньому хаосу, почався з несподіваного припливу енергії. Я рішуче відкинув думки про вчорашнє, зосередившись на невідкладних справах. Першим у списку - заміна Аргуса Мержина. Його раптовий арешт залишив на кафедрі зяючу порожнечу. Швидко пробігся по списках викладачів: троє помічників і професор Кларисса Феллін... Кларисса! Ось хто займе місце Аргуса. Вона давно вже підміняла його, коли той відлучався. “Ідеально”, - подумав я, - “вона впорається”.

 Але ось ще одна проблема: група алхіміків-третьокурсників залишилася без куратора. Молодші викладачі, хоч і подавали надії, були занадто недосвідчені для такої відповідальності. Кларисса вже курувала одну групу, і звалювати на неї ще одну було нечесно. Спроби знайти куратора на інших факультетах провалилися - ніхто не хотів брати на себе додаткове навантаження. Довелося, скриплячи зубами, взяти тимчасове шефство на себе.

Ближче до обіду отримав виклик від Мілійського. Зайшовши до кабінету, зі здивуванням уставився на те, як він збирає якісь документи.

- Щось сталося?

- Так, батько викликає, - розсіяно відповів він, не відволікаючись від папірців. - Якщо вже відповіді на заяву про грант так і немає, гадаю, він має намір особисто висловити мені все, що думає про моє нахабство.

Він потряс папкою з документами і планами:

- Ось, захоплю проєкт із реконструкції тренувальних майданчиків із собою, раптом вдасться його переконати.

Тірейн озирнувся, немов щось загубив. З огляду на його маніакальну любов до порядку, це було дивно. Зазвичай він знаходив потрібні папери миттєво. А тут... розгубленість. «Він боїться», - дійшло до мене. Хвилюється і боїться цієї зустрічі. Якщо згадати, що минулого разу він два тижні відходив від спалаху люті батька - то не дивно.

У двері постукав і тут же увійшов Бельтаор Кассар, привітавшись з нами обома, архімаг вказав рукою на двері:

- Карету подано, Ваша високість.

- Одну хвилину, - попросив принц.

Кассар кивнув і вийшов із кабінету. Хлопець дістав щось із кишені і передав мені.

- Тримай, про всяк випадок, якщо щось знадобиться, - він простягнув мені ключ від кабінету. - У кращому разі повернуся завтра, а там... хто знає. Не нудьгуй тут!

Він раптом перейшов на свою улюблену манеру поведінки: натягнув нахабну посмішку, ляснув мене по плечу і підморгнув. Уже біля дверей він різко зупинився і, обернувшись, з удаваною суворістю попередив:

- І не здумай спалити мені академію!

- О, не хвилюйся, - я «заспокоїв» його. - Максимум, затопимо або рознесемо по цеглинці, але спалити - ніколи!

Він фиркнув, але посміхнувся і вийшов із кабінету.

***

Поки Мілійський був відсутній, мій стіл знову заполонили документи, призначені для нього. Цього разу колеги були акуратнішими у висловлюваннях. Чи то вони перейнялися симпатією до принца, чи то побоювалися, що я передам йому їхні слова. Сподіваюся, все ж таки перше.

До речі, на вакансію секретаря відгукнулися. Перша ж претендентка, яка з'явилася на співбесіду, цікавилася, схоже, не стільки роботою, скільки самим принцом. Були й інші кандидати, але або їх не влаштовував обсяг роботи, або мене - їхні кандидатури. Проте кілька анкет я відклав для Тірейна. Серед них була анкета молодого перевертня Даміана Ейба. Прізвище здалося мені знайомим, але я ніяк не міг згадати, де я його чув. Сам хлопець мені не був знайомий.

Мілійський повернувся лише на третю добу, до полудня, у найгіршому настрої. Ні, він не підвищував голосу, не погрожував смертними карами, не чіплявся через дрібниці. Але від його неприродного спокою віяло крижаним холодом.

- Привіт! Ключі, - принц, не стукаючи, увірвався в кабінет і простягнув руку, вимагаючи ключі від кабінету. - Це все мені?

Він кивнув у бік купки документів на моєму столі.

- Світлого дня! - я віддав ключі. - Так, це накопичилося за сьогодні. Решту я розібрав і склав у вас у кабінеті. Якщо все гаразд, потрібен тільки підпис.

- Гаразд, - без емоцій відповів він, забираючи документи.

- І ще, - я простягнув анкети. - Кандидати на посаду секретаря.

- Угу, - Тірейн відклав папки, пробіг очима анкети. - Признач їм зустрічі на завтра.

- У якому порядку? - уточнив я.

Принц, уже відклавши анкети, взяв їх знову, переглядаючи уважніше.

- Ейб... - задумливо промовив він. - Цікаво, що йому тут потрібно...

- Хто це?

- Молодший син ватажка перевертнів. Треба б дізнатися, що в них там коїться, якщо вже молодшенький до нас наймається.

Тільки зараз я зрозумів, чому мені здалося знайомим це прізвище! Утім, із колишнім нареченим Кіари я особливо не бачився, а з його братом - тим паче. До того ж, майже двадцять років минуло відтоді, все забулося. Тірейн подивився на мене, немов підслухав думки. Але я ніяк це не прокоментував. Хмикнувши, він переклав анкети в потрібному порядку.

- Гаразд, залишимо «котика» на десерт. Признач зустрічі в такій послідовності. За час моєї відсутності нічого особливого не сталося?