11 глава

Я стояв навпроти Тірейна, у напівтемряві підземелля, освітленого одним моїм світляком. Навколо стояла гнітюча тиша, яку порушувало лише наше дихання. Думки роїлися в голові, намагаючись скласти пазли цієї дивної ситуації.

Професор Мейг проводив чистку місяць тому. Арахніда принесли сюди ще зовсім дрібним, це очевидно, інакше... інакше його відразу б виявили. Антхар помітив його присутність тільки цього тижня, коли павук вимахав до жахливих розмірів. Що він робив у підземеллях - це вже інше питання, може в нього ностальгія за домом.

За п'ять днів арахнід досягає розмірів дорослої особини - значить, павуку не менше тижня, але й не більше місяця. Є й хороша новина, якщо ця тварюка потрапила сюди до статевого дозрівання, то навіть будучи самкою, залишити потомство не могла. Якщо, звичайно, вона була тут в єдиному екземплярі. Я поділився своїми міркуваннями з Мілійським.

 - Чудово, але перевірити лабіринти все одно доведеться - хіба мало що ще сюди притягти могли, - втомлено оглянувши свій обдертий і закривавлений одяг, Тірейн перевів погляд на мене. - Ти можеш нас обох накрити невидимістю, щоб можна було спокійно піднятися в кімнати?

- "Відведення погляду" - так, я можу його розтягнути на двох.

- Нас точно не побачать і не відчують?

- Якщо не буде зіткнення, ніхто й не зрозуміє, що ми йдемо під прикриттям – магічний фон академії все перекриє.

- Добре, - кивнув він, але тут же підняв на мене напружений погляд. - Тобто - погано! Це що виходить? На територію Ніваріуму може зайти хто завгодно, коли завгодно, і якщо ще цим відводом очей накриється - то ніхто про це навіть не дізнається?!

Добре, що в принца в роду були ельфи, а не дракони, інакше від мене б тільки попіл залишився. Але його слова наштовхнули мене на цікаву думку.

- Я ідіот... - від ідеї, що виникла, я ледь не ляснув себе по лобі.

- Цікавий умовивід, не сказав би, що він сильно відрізняється від мого, у світлі останніх відкриттів, пов'язаних із безпекою академії. І все ж таки, що тебе підштовхнуло на такий висновок?

- Захист академії.

- А-а, так він усе-таки існує?

- Голем! - бачачи нерозуміння на обличчі хлопця, я пояснив, - Стіна, що оточує Ніваріум - це не просто стіна, це кам'яний страж! Він має стежити за всіма перетинами кордонів академії, в тому числі в бік лісу! Ми зможемо дізнатися, хто виходив у ліс і повернувся назад не з порожніми руками!

- Непогано, цікаво, хто і коли збирався просвітити мене щодо нього?

- А хіба професор Мейг не казав тобі?

- Він сказав, що ти введеш мене в усі справи академії. Що я ще не знаю, цікаво? - він із силою потер руками обличчя. - Гаразд, давай розбиратися з проблемами в міру надходження. Накидай своє відведення і йдемо до мене.

- Чому до вас?

- У мене річний запас зцілювальних зілля.

- Переконливо.

- Мало не забув, причепи якусь сигналку або щось у цьому дусі, щоб дізнатися, якщо хтось вирішить сюди спуститися після нас.

- Готово, - я прикріпив сигнальне заклинання в кутку біля входу в лабіринти - від порога не повинно бути видно.

***

Нам вдалося дістатися до апартаментів непоміченими. Опинившись у своїх кімнатах, Тірейн цілеспрямовано попрямував до спальні, а звідти до ванної кімнати. Трохи завагавшись, пішов за ним. Минулого разу я не бачив цього місця, і зараз, несміливо зупинившись у дверях, я спостерігав за ним.

Він скинув із себе верхній одяг, залишившись у штанях, і тепер моєму погляду пристала його спина. Її вкривала мережа поздовжніх, глибоких рубців від плечей до попереку. Так його ще й батогами били? Не хотів би я народитися в сім'ї Мілійських чи таких "привілеїв" удостоївся тільки Тірейн?

- Ти довго будеш там тупцювати? - кинув принц через плече, не обертаючись.

Він витягнув із тумби сумку і з ентузіазмом почав вишукувати потрібні зілля. Придивившись до сумки, я впізнав артефакт, схожий з тим, що був у Кіари. Виходить, така маленька на вигляд сумка справді здатна вмістити в собі річний запас різноманітних зілля і вони не зіпсуються, перебуваючи в стазисі.

Я пройшов до ванної і зупинився посередині, озираючись на всі боки. У поле зору потрапили флакончики із засобами догляду, ідеально вишикувані за висотою. "Звичайно, а як інакше?" - подумав я з іронією. Мій тихий смішок викликав незадоволений погляд Тірейна. Що знову не так?

- Руки помий, - кивнув він на умивальник. - Зніми пов'язку, сміттєвий кошик у тумбі під раковиною.

Він виставив поруч зі мною дві пляшечки:

- Цією рану оброби, а цю випий - це відновлювальне зілля.

Сам же він, після того як помив руки, дістав тканинну смужку і потрібні йому зілля, розставивши все поруч із собою. Зам'явся, роздивляючись почервоніння на місці поранення.

- Матео, рана була глибокою?

- Так.

- І що ти з нею зробив?

- Знеболив, знезаразив і звів краї м'яких тканин і шкіри.