5 глава

Обідаючи в компанії принца, я на якийсь момент забув, хто поруч зі мною. З нього ніби злетіла маска гордовитості й презирства до всього живого. Але, на жаль, тривало це недовго. Рівно до того моменту, як мова не зайшла про Айрін.

- Мені ось цікаво... - почав Мілійський, - Малолітня дайра перетинає море разом із міранійськими моряками, прибуває в портове місто Карешт, а потім?

Я насупився, не розуміючи, до чого він хилить. Тірейн роздратовано закотив очі і немов пояснюючи, що трава зелена, вимовив:

- Від Карешта до Крампля сотня кілометрів, одне місто і з десяток селищ. Як вона сюди дісталася?

- Попутками? - припустив я, знизуючи плечима.

- Малолітня дайра? - він скептично вигнув брову. - А гроші?

- Батьки могли дати...

- Пф, на що? Кишенькові витрати ти мав на увазі? - дочекавшись мого кивка, продовжив хитаючи головою. - Можу припустити, що вона без зволікання отримувала все, що хотіла. Їй просто не було б на що їх витрачати, це за умови, що її взагалі із замку випускали. Варіант, що вона їх поцупила, виглядає ближчим до істини.

- Або знайшла еррітан[1], адже його добувають у їхніх шахтах.

Тірейн кивнув, приймаючи версію:

- Припустимо, знайшла камінчик, продала, на дорогу вистачило, а на їжу - ні? Інакше чого вона така голодна була?

- Може за камінь мало дали? Бачили, що молоденька зовсім, у цінності рідкісного каміння не розуміється і дали в десяток разів менше за вартість. А з приводу їжі... Вона могла заощадити, дайри можуть голодувати кілька діб. Або запаси закінчилися не так давно.

- Молодий організм, що активно росте, у мене зовсім не в'яжеться з голодуваннями.

- У лісах повно живності...

- Ну так, а на дорогах - самотніх подорожніх. Зауваж, Матео, прибувши сюди, вона не пиріжок із м'ясом попросила, а мене смачним назвала.

- До чого це?

- До того, що мова про нестабільного демона. Якщо я правильно пам'ятаю, дайри до першого свого повноліття не в ладах із собою, вірно? Не дарма ж вони тримають свій молодняк в ізоляції, але при цьому мало не пилинки з них здувають. А тут мало того, що втекла з-під нагляду, так ще й шлях який пройшла. Тебе нічого не бентежить?

- Я впевнений, Кіара не стала б ризикувати жодним зі своїх дітей.

- А Абігор? У ньому ти теж так упевнений?

- Навіщо йому це?

- Політика? Мої заручини з етмаханською принцесою розірвалися, завдяки чому він зміг укласти вигідніші контракти з її батьком. До того ж, у нього є син, який хоч і не повнолітній, але на моєму тлі виглядає просто ідеальною партією. І здається, з Кармілою в них там невелика різниця у віці. Їй дев'ятнадцять, а йому скільки, шістнадцять?

- П'ятнадцять.

- Не суть важливо, - відмахнувся він, поморщившись. - Наявність доньки теж дуже доречна. Нею так зручно посвітити перед очима мого татуся й укласти цікаві договори вже з ним.

- Не всі угоди підтверджуються шлюбами - так на всіх нащадків не вистачить. Та й щось підказує мені, що для своєї доньки він буде ретельніше вибирати чоловіка.

- Так, але тільки ті договори, що закріплені шлюбом, є міцнішими. Крім того, до весілля зовсім не обов'язково справу доводити, достатньо угоди про наміри. У мені хоч і тече ельфійська кров, але її надто мало і я в кращому разі проживу на сотню років довше за звичайного мага.

- Чесно кажучи, Абігор узагалі не був упевнений, що ти... даруйте, ви дістанетеся академії.

Мілійський мою обмовку ніяк не прокоментував, лише підняв брову і посміхнувся.

- З чого ж він зробив такі висновки?

- Ваша хвороба після повернення в Мілію і часті замахи наштовхнули на таку думку.

- О, як! - глузливо дивлячись на мене, вигукнув він, потім презирливо хмикнув, - Абігор-Всюдисущий...

Потім він відвів погляд убік і задумливо торкнувся пальцями губ.

- Ну, можеш заспокоїти свого приятеля тим, що поки я не втрачу репродуктивну функцію - я не втрачу свою цінність, принаймні для свого батька.

Гірко усміхнувшись, він збовтнув чашкою і насупившись втупився в її вміст, немов сподівався побачити там відповіді на свої запитання.

- Та ну, маячня ж! - сам собі заперечив Тірейн і відставивши чашку, із силою потер обличчя. - Треба якось дізнатися, чи не наробила галасу маленька дайра, інакше це позбавлене сенсу.

- А може не варто шукати змову там, де її немає? - обережно запропонував я.

Утім, одразу ж про це пошкодував, коли він подивився на мене з розчаруванням, як на ідіота.

- Ти справді думаєш, що це простий збіг? Добре! Скільки днів займає морський шлях від Карешта до Мальтіса?

- Три з половиною.

- Нехай буде чотири, плюс дорога від столиці до порту - п'ять. Потім від Карешта до Крампля через Есх[2]... - він прикрив очі й беззвучно ворушачи губами щось підраховував. - Дев'ять днів! І за цей час у Міранії ніхто не насторожився, що принц і принцеса не з'являються разом? Одночасно?