4 глава

Незважаючи на вчорашні події, сьогоднішній день обіцяв бути спокійним. Хоча, кого я обманюю? Він став чудовим продовженням учорашнього, розпочавшись утім, доволі мирно. Після сніданку та обговорення нового начальства з колегами, я піднявся в кабінет.

Інформацію, отриману від Абігора, я розсудливо притримав при собі, тим цікавіше було послухати нові плітки і здогадки щодо Його Високості. До речі, Мілійський у їдальні не з'являвся, що трохи здивувало мене, з огляду на те, як він любить поїсти.

Адміністрація академії займала цілий коридор, на початку якого розміщувалася бухгалтерія, поєднана з госпчастиною, де чергували побутовики. Навпроти розташовувалася викладацька, потім по обидва боки йшли кабінети, розбиті по кафедрах. І в самому кінці коридору, була ректорська. Одразу навпроти вхідних дверей стояли робочі столи секретаря і помічника ректора, які наразі були порожніми, а зліва і справа - кабінети проректора і ректора.

Увійшовши в ректорську, я завмер на порозі. За зачиненими дверима кабінету ректора лунали запеклі суперечки майстра Готтінга з Мілійським. Роздратований голос Кантіса контрастував із глузливими інтонаціями Тірейна. Раптово двері відчинилися, і на порозі з'явився майстер, обличчя його було спотворене гнівом. Він зачинив двері з такою силою, що я здригнувся.

- Сопляк малолітній! - не особливо турбуючись про те, що може бути почутим, висловився розлючений чоловік, а потім, помітивши мене, підійшов ближче і поскаржився, - Ти уявляєш, що запропонував зробити цей психопат? Доповнити тренувальні майданчики справжніми магічними тварюками! Як тобі таке?!

Спантеличено хмикнувши, постарався пропустити повз вуха все, що майстер думає про такі нововведення і новаторів - сам учора приблизно в такому ж ключі перебирав епітети нашому "дорогому" керівництву. Побухтівши ще трохи, він махнув рукою і пішов у викладацьку.

Не встиг я відчинити двері свого кабінету, як із сусіднього вискочив Мілійський і, кивнувши на моє привітання, простягнув мені браслет.

- Це тобі.

Збентежений, взяв непомітну прикрасу з тонкої, але міцної шкіряної смужки з одним єдиним тьмяним каменем.

- Що це?

Принц, застигнувши біля дверей свого кабінету, обернувся на мене і з награним здивуванням протягнув:

- Дивне запитання з вуст артефактора чи твої професійні успіхи перебільшені?

Похмуро подивився на двері, які щойно зачинилися, перевів погляд на браслет. Ну, що ж, подивимося, чим мене обдарувало "улюблене" начальство. Зручно розташувавшись у кріслі за робочим столом, почав розглядати прикрасу.

Перший поверхневий огляд повідав мені, що це досить примітивний артефакт зв'язку. Він мав дати зрозуміти, коли принц зволить викликати мене до себе. У нього має бути такий самий. Механізм роботи доволі простий: торкаєшся пальцем до каменя на браслеті, і його брат-близнюк на парному екземплярі забарвлюється в яскравий колір. Зв'язок цей працює в обидва боки. Такі артефакти використовують люди, але ось, і принцу, який втратив магію, вони стали в пригоді.

Оглянувши браслет уважніше і застосувавши до нього діагностичне заклинання, помітив деякі зміни, але скоріше пов'язані зі способом оповіщення, ніж із функціоналом. Тобто, ні стежити, ні підслуховувати він не повинен. Не роздумуючи більше, одягнув браслет на праву руку.

Не минуло й години, як артефакт ожив - подав сигнал виклику легким, але раптовим імпульсом. Рука здригнулася і слово закінчилося нерозбірливою закарлючкою і жирною плямою. Лаючись під ніс, я усунув заклинанням помарку і поквапився до принца, на ходу перемістивши браслет із правої руки на ліву. Попередньо постукавшись, увійшов до кабінету і втупився на Мілійського. Той зі свого боку, підперши рукою підборіддя, усміхаючись, дивився на мене.

- Перевірка зв'язку, - співуче сказав він, і перш ніж я встиг обуритися, продовжив, - і не тільки. Скажи-но, милий Матео, а як давно переглядали бюджетні асигнування на підтримку академії?

Запитання принца змусило напружитися: він що, хоче влізти в бюджет академії?

- Кхм, - відкашлявшись, я повільно вимовив, - щоб це дізнатися, треба підняти документації бухгалтерії.

- Ясно, - розчаровано видихнув він. - А гранти на твоїй пам'яті хоч раз отримували?

- Ні, - ще більше насторожився я.

- Хм, - задумавшись, Мілійський провів пальцями по губах і ніби забув про мене, але за мить пронизавши поглядом і махнувши рукою, скомандував, - можеш іти.

Проте не встиг я увійти до свого кабінету, як за спиною пролунав звук дверей, що відчинилися. Обернувся, припустивши, що принц забув мені щось сказати, однак той, стрельнувши очима в мій бік, вийшов із ректорської. Я не полінувався простежити за ним. Пройшовши до початку коридору, високість звернув до крайнього ліворуч кабінету - значить пішов бухгалтерію кошмарити.

- Лис пробрався в курник.

Ледь не підстрибнувши, повернувся на голос. Виявилося, це був Ельвінг Ангрен, який щойно беззвучно вийшов зі свого кабінету, розташованого поруч із ректорською. Спантеличено хмикнувши, повернувся до свого кабінету.

До обіду розібравшись практично з усіма справами, я вже збирався зробити перерву, але моїм планам завадив боязкий стукіт у двері. Отримавши мій дозвіл, до кабінету увійшла незнайома дівчина. З її плутаних пояснень зрозумів, що вона з'явилася вступати. Те, що перший навчальний тиждень уже добігав кінця, нікого не збентежило. Дівчина виявила бажання вступити на перший курс, що ж, якщо їй це вдасться, то наздоганяти їй практично нічого не потрібно - запитає в одногрупників конспекти.