2 глава

Неквапливо попиваючи ягідний торт і доїдаючи медовий торт, я з подивом спостерігав, як принц наминав другу порцію печені. Мою, між іншим! Але, насправді, я сам віддав. Ну, спробуй відмов, коли на тебе дивляться, наче загублене цуценя. Окинувши поглядом порожні тарілки, він уставився на мій недоїдений шматочок торта.

- А тортики там ще є?

- Упевнений, що є.

- Зганяєш?

Ну, ось і почалося. Зараз почне роздавати дрібні доручення, і я з проректора перетворюся на особистого слугу Його Високості. Ну, вже ні! Гхара волохатого йому в штани, а не тортик!

- Боюся, Ваша Високосте, ви переплутали мене з обслуговуючим персоналом.

- О-о-ось як? - принц примружився і посміхнувся куточком губ, піднімаючись кинув, - Ну, як знаєш...

Після цього він вирушив до роздаткового вікна. Не встиг я насолодитися маленькою перемогою, як Мілійський повернувся з чашкою фруктового чаю і тарталеткою, наповненою збитими вершками зі шматочками свіжих фруктів. Але ж такого тістечка в меню не було! Поки я оторопіло спостерігав за принцом, який задоволено пожирав ласощі, на кухні здійнявся шум.

- Та що там таке? - тихо пробурмотів собі під ніс обертаючись.

- Кухарка зомліла, - як ні в чому не бувало відповів Мілійський.

- Що? Чому?

Серце пішло в п'яти. Я схопився з місця, намагаючись розгледіти, що там відбувається і чи потрібно послати по цілителя? Якби тут був хтось із викладачів чи студентів - допомогу можна було б отримати швидше, але всі розбіглися, щойно новий ректор переступив поріг їдальні.

- Ну, що я можу сказати - у мене карколомна харизма. Казав же, тобі треба було йти - видно ж було, що кухарка й так уже в шоковому стані була від моєї появи.

Відчитавши мене, він продовжив безтурботно поїдати десерт, а я рвонув на кухню. Треба з'ясувати, що там насправді сталося. Елін Котісс - звичайна літня жінка, і якщо витівки студентів вона переносила стоїчно, то дії принца могли серйозно її підкосити.

Увірвавшись у царство кулінарії, я завмер на порозі. На холодному кахлі напівлежала наша головна кухарка. Її обличчя було блідим, а очі прикриті. Навколо метушилися помічники: один підтримував її голову на колінах, інший обмахував якоюсь ганчірочкою, третій простягав склянку із запашним відваром. Над кухнею витав густий аромат трав, спецій і паніки.

- Елін, з вами все гаразд?

Почувши мій голос, вона відкрила очі озираючись довкола. Я присів навпочіпки поруч із нею, вдивляючись в її зіниці.

- Ой, Матео, це такий жах! - жінка сфокусувала на мені погляд і злегка підвелася, спершись на лікоть.

- Що він зробив? Або сказав?

Вона схопила мою долоню і притискаючи до себе затараторила:

- Я ж, як сказали, що молодший принц у нас за головного буде, так злякалася! Про нього ж такі пристрасті розповідають! І що жінкам проходу не дає, і мужиків ні за що батогами обдаровує, і що вибагливий, і до всього чіпляється... Я як подумала: задобрити його треба! Тістечко спеціально для Їхньої Високості приготувала, як у столиці їхній. Я в журналах кулінарних бачила - там такі роблять. А він...

Елін перервала тираду зітханням і, відпустивши мене, промокнула поданим рушником сльози, що виступили.

- Що він? Образив вас?

Вона заперечуючи махнула рукою і, змінивши блідість на яскравий рум'янець, понизила голос до гучного шепоту:

- Він подякував мені за тістечко, поцілував руку і підморгнув!

- Що?!

Не вірячи своїм вухам, я втупився на Елін. Її почервонілі щоки й опущений погляд говорили самі за себе. Я зрозумів, що вона не жартує.

- Так, а чого ви злякалися?

- Ну, як же?! Кажуть, він бабій страшний! А мені ось руку поцілував, - простягнула вона свою кисть, ніби на ній міг відбитися слід від його губ, - і підморгнув, то що ж мені тепер робити?

Глибоко зітхнувши, постарався заспокоїтися і відігнати ману. Чому я відразу подумав про щось погане? Високість усього лише у властивій йому манері відповів на виявлену турботу.

- Нічого не треба робити, - запевнив я Елін, заспокійливо погладжуючи її долоню. - Це Його Високість так подякував вам за особливу увагу до його персони.

- Так? - недовірливо перепитала вона і, я готовий заприсягтися, що в її погляді промайнув жаль.

- Упевнений, він по-іншому не вміє. Тому вам нема про що турбуватися.

Піднявшись, оглянув кухарів, які трохи заспокоїлися, і знову перевів погляд на їхню очільницю:

- Елін, як ви почуваєтеся? Може, до кінця дня візьмете відгул, ваші помічники впораються тут?

- Ой, та навіщо ж? - відмахнулася жінка, піднімаючись із чужою допомогою, - Я що, схожа на тендітну панночку? Навіщо мені відгули брати? Ти за мене не переживай, краще йди до цього, Їхньої Високості, а то там студентики можуть зайти - як би не сталося чого.

Благодушно посміхнувшись кухарці, поспішив назад до цього невиправного ловеласа. Тірейн Мілійський, зберігаючи безтурботний вираз обличчя, відкинувся на спинку стільця. У його очах читалося непідробне задоволення. Поставивши чашку на стіл, він вигнув брову і запитав, не відриваючи погляду від мене: