1 глава

Сидячи пізно ввечері в затишній вітальні своїх апартаментів я ліниво переглядав поточну документацію і попивав чай. Привітальна церемонія пройшла гладко: злегка загублені новачки до кінця вечора поводилися вже більш упевнено, а студенти, які повернулися після літніх канікул, обмінявшись один з одним новинами, розбивалися на групи за інтересами або заводили нові знайомства. Бійок або сутичок не було, горгульї, що спостерігали за всіма, не оживали, навіть викладачі на завершення святкування розслабилися і перестали поводитися як сторожові пси.

Нині ж усі вже розбрелися по своїх кімнатах і апартаментах: готуватися до завтрашнього дня чи просто відпочивати. Відставивши порожню чашку вбік, я відкинувся на спинку крісла, замилувавшись видом із вікна на густий темний ліс і червоний захід сонця. У цей момент у вікно влетіла зачарована записка у вигляді метелика. Тряхнувшись на останок, зачароване послання явило мені текст, написаний рукою професора Мейга явно поспіхом: "Терміново зайди до мене!".

Дивно, зазвичай ввічливий старий маг висловлювався м'якше, навіть коли в нас траплялися НП. Що ж мало статися, щоб він відкинув усі люб'язності? Сподіваючись, що ніхто не помер, я поспіхом залишив апартаменти, добре, що не встиг перевдягнутися в домашній одяг, тільки піджак накинув, не застібаючи.

Житлові кімнати студентів і викладачів були в одному крилі, а аудиторії та адміністративні кабінети - у протилежному. Саме туди я й помчав, періодично переходячи на легкий біг. Уся дорога до кабінету ректора з численними переходами, спусками і підйомами сходами зайняла в мене хвилин десять. І ось я, попереджувально постукавши, вже заходив до професора, та так і застиг на порозі, оглядаючи незвичний безлад.

- Професоре? Вас пограбували?

- Що за дурниці, Матео? Хіба в нас навчаються безмозкі смертники? Та й я б не став тебе кликати через такі дрібниці. Сідай.

Він вказав на крісло для відвідувачів, а сам підійшов до бару.

- Там, на столі, лист із королівською печаткою - прочитай, - майже наказав він, наливаючи в склянку воду, а потім, кинувши на мене незрозумілий погляд, вилив воду в горщик із якоюсь рослиною і налив у склянку вже щось зі спиртного.

Усе, що відбувалося, неймовірно нервувало і лякало мене, тому взявши до рук лист, що вирізнявся не тільки королівською печаткою, а й дорожнечею паперу, нічого доброго я від нього не очікував.

- К-королівський наказ?

- Так-так, читай, - підтвердив професор і поставив переді мною склянку з віскі, а сам сів у своє крісло, втомлено приплющивши очі й потираючи їх кінчиками пальців.

Я ж уважно вдивлявся в текст листа.

- Вас знімають із посади?! - не вірячи власним очам вигукнув я.

- Так, читай далі, це не найбільш приголомшлива новина.

Пропустивши маячню про реконструкцію освітньої системи, я підійшов до фрагмента, який цікавив, - кого призначають натомість нашого старого. Свою кандидатуру я відкинув одразу, незважаючи на боязкий писк надії - так сильно мені не могло пощастити, та й вбитий вигляд Ерольда Мейга говорив багато про що. Нарешті знайшовши ім'я нового керівництва, перечитав його двічі, не вірячи, що таке можливо.

- "...призначити на посаду ректора Академії Магії Ніваріум молодшого принца крові Тірейна Мілійського..."? Це правда?! Це... Це який...

- Бешкетник і дармоїд, розпусник і гульвіса, улюбленець жовтої преси і пліткарів - так, це ваше нове начальство...

Нічого більше не кажучи, влив у себе склянку віскі, навіть не відчувши смаку. Порожнім поглядом дивлячись кудись повз стіл намагався повірити в реальність того, що відбувається. Але навіть наявність листа-наказу з королівською печаткою не справлялася з цим завданням. Ну от як можна було призначити на таку високу посаду людину мало того, що без належної освіти й досвіду, так ще й із такою репутацією? Що буде з нашою академією, коли нею почне керувати така "особистість"? До речі...

- Коли він прибуває? - сипло запитав я, вдивляючись у рядки листа.

- Завтра... - одночасно відповіли ми з професором і обмінялися стривоженими поглядами.

- Гаразд, Матео, тебе я попередив, решту "обрадую" завтра на ранковій нараді. Цей... Його Високість... прибуде в другій половині дня, у нас ще буде час усвідомити, яку... честь нам підклали, тобто надали. А мені треба закінчити збори і... Матео, хлопчику мій, - старий маг сумно подивився на мене, - мені щиро шкода, що так вийшло, я справді вірив, що ти займеш моє місце. Ти цього гідний.

- Облиште, професоре, завдяки вам я й так досяг значущої посади…

На останньому слові я запнувся, адже як швидко я обійняв свою посаду за патронажу одного ректора, то так само легко з неї злечу за сприяння іншого. Мабуть, прочитавши мої невеселі думки по насупленому обличчю, професор вирішив підбадьорити мене:

- Він не посміє вигнати тебе, Матео, якщо, звісно, не повний ідіот. Принц й гадки не має як керувати академією і чим вона живе. Ти йому допоможеш освоїтися, станеш його правою рукою і опорою, незамінним помічником, кхм... - він замовк, вірно оцінивши всю гаму "радості" від такої перспективи, що проявилася в мене на обличчі. - Крім того, ти заслужив свою посаду і магічний ступінь сам, я лише допоміг потрібним людям вчасно звернути на тебе увагу.

- Професоре, я радий, що мені пощастило працювати під вашим керівництвом і щиро вдячний вам за все, що ви для мене зробили і за той досвід, який я перейняв, будучи вашим помічником.