23 глава

Весь день після від'їзду Абігора минув як у тумані. Я спілкувалася з Лоєю і Матео, перекидалася кількома словами зі знайомими студентами, але все це було немов без участі свідомості. Варто було визнати, що почуття, які я відчуваю до наставника, не зникнуть так само легко, як він сам. І я усвідомлювала, що інтрижка перед весіллям матиме такі наслідки. Але подумки перемотуючи час назад прекрасно розуміла, що вчинила б так само.

А щодо Гора... Я не знала, як інтерпретувати його зізнання в коханні й водночас примус плисти за течією. Можливо, в нього визрів якийсь план... Але як пояснити поспішну і трохи боягузливу втечу? Банально не любить прощань?

Струснулася, приводячи думки до ладу. Я стояла на оглядовому майданчику однієї з веж Ніваріуму, вдивляючись у горизонт. Небо забарвилося в червоні й лілові тони, день добіг кінця. Як і літня практика. Матео складе іспити. Ми вирушимо в мої рідні краї. Я розпрощаюся з Академією, можливо назавжди. Це все буде вже завтра. А сьогодні варто було попрощатися з нездійсненими надіями, замкнути глибоко в пам'яті спогади про короткостроковий роман, абстрагуватися від почуттів, що роздирають зсередини.

Нині, коли людська душа й демонічна сутність злилися в єдине ціле, невдоволення, викликане примусовим шлюбом, відчувалося гостріше. Але водночас чинити опір волі альфи було неможливо. Кумедно, але я саме зараз зрозуміла, що втекти з рідної домівки мені вдалося тільки тому, що була по суті підлітком. І зречення від роду, зроблене мною зопалу, дядько сприйняв як дитячу витівку, не більше. Але тепер, коли я навіть за законами дайрів є дорослою особиною, моє волевиявлення не може бути проігноровано. І дядько зобов'язаний буде відреагувати на моє зречення, якщо до цього дійде, звісно.

Я стрепенулася. Але ж це вихід! Якщо зречуся роду, точніше, якщо дядько підтвердить моє зречення, я зможу уникнути весілля, адже тоді воно не матиме політичного характеру. Однак, майже відразу відкинула цей варіант. Магічний договір, будь він проклятий! У ньому вказано моє ім'я, а значить саме я маю вийти за Яноша.

Рикнула від досади і з силою вдарила кулаком по кам'яній кладці, скидаючи накопичену злість, після чого видихнула крізь стиснуті зуби. З відстороненою цікавістю простежила за тим, як затягнулися ранки на збитих кісточках. Регенерація прискорилася - ще один плюс вікового дозрівання демона. Перевела погляд на павутинку тріщин, що залишилася на стіні вежі - сила теж зросла. Якби я була старшою і сильнішою, можна було б кинути виклик альфі і, перехопивши владу, розірвати відносини з перевертнями. Але тут же зупинила сама себе - навіть якщо відкинути ці дурні фантазії, де я перемагаю умілого, досвідченого демона, залишається договір. Договір з моїм ім'ям!

Тут навіть не допоможе зміна імені: дане при народженні, воно з часом вкарбовується в аурі, і хоч як потім не назвися, а змінити вже нічого не можна. З нами, демонами, це ще складніше, адже крім відкритого імені є ще й приховане - те, яке знають лише найближчі, і дізнавшись про нього можна підкорити будь-якого демона. І напевно в тому договорі вказано не тільки моє офіційне ім'я.

Щось не виходить у мене повністю відмежуватися від почуттів і думок. Немов надокучлива мошкара, вони знову і знову миготять перед внутрішнім поглядом, жалять, заважаючи сконцентруватися на головному - моєму майбутньому. Яким воно буде?

Раніше я знала, що на мене чекає, був чіткий план: закінчити навчання, відпрацювати борг і, можливо, залишитися на місці на постійній основі - жити простим непримітним життям. Тепер же моє життя знову мені не належало, ним розпоряджався дядько. І від його рішення залежало, де я житиму і чим займатимуся, немов моє повноліття так і не настало.

Відкинувши невеселі думки, я переключилася на бездумне спостереження за сонцем, яке неквапливо ховалося за горизонт. Потім з дитячим захопленням рахувала зорі, що спалахували у темному небі. А тоді, прослухавши певний час самозакохані трелі нічних птахів, нарешті спустилася в кімнату.

- У тебе все гаразд? Куди ти пропала? - відреагувала Лоя на мою появу відірвавшись від книжки, якогось любовного роману, судячи з обкладинки.

- Так, прощалася з Академією, - відповіла я, на що подруга сумно посміхнулася і важко зітхнувши повернулася до читання. Я ж сполоснувшись і переодягнувшись в одяг для сну, загорнулася в ковдру і спробувала заснути.

- Мені буде тебе не вистачати, - почувся сумний голос із сусіднього ліжка.

- Мені тебе теж.

- Але ж не обов'язково після весілля закидати навчання, може ти б змогла повернутися?

- Можливо, але я навіть не знаю, де я... де ми житимемо після церемонії. Якщо у Вургарді, то дядько навряд чи наполягатиме на моїй присутності, адже умови договору буде виконано, і тоді, можливо, я зможу повернутися. Якщо на території перевертнів, то сумніваюся, що мене так просто відпустять, тим паче з огляду на нашу з Яном неприязнь.

- А може, навпаки, Янош буде не проти, якщо ти втечеш після весілля? Ну, або доведи перевертнів так, щоб вони тебе вигнали!

- Як варіант, зілля твої у мене ще залишилися, - хмикнула я, настрій трохи піднявся і майбутнє вже не виглядало таким вже безпросвітним.

***

Я і Лоя стояли під дверима в аудиторію, де складав іспити Матео. Він мав уже незабаром звільнитися, і ми жадали якнайшвидше дізнатися результати. Незабаром двері аудиторії відчинилися і випустили замученого, але щасливого хлопця. Тео без проблем впорався з письмовими завданнями, математичними розрахунками, усними відповідями з расознавства, але трохи поплив на питаннях про історію світу. Викладач видав йому список літератури, щоб підтягнути прогалини в знаннях і наприкінці першого семестру перездати залік з історії. Але загалом екзаменатор був задоволений новим студентом. Відзначити вступ Матео ми вирішили вже в дорозі, оскільки мені пора було вирушати додому, щоб не нервувати Рістара.