18 глава

Усвідомивши, в якому вигляді перебуває хлопець, я миттєво відвернулася, а Матео підскочив до крісла і зірвав з нього покривало, яке обгорнув навколо стегон.

- Цікаві у вас із дядьком заклинання: від одного в судомах б'єшся, інше позбавляє одягу.

- Це були не заклинання, а магія в чистому вигляді. Дядько послав імпульс, я ж застосувала спрямовані потоки, щоб заподіяти менше дискомфорту під час обертання. І вибач, про одяг навіть не подумала.

- Забий, одяг - це справа наживна. Головне - цей стан, він назавжди?

- Так, якщо тільки ти сам не захочеш повернути звірину подобу.

Обернувшись до хлопця, я додала:

- Придивися до себе, бачиш за спиною марево? Це заклинання - воно залишилося при тобі, і варто тільки захотіти - зможеш накинути його на себе як покривало.

- Тобто, я став перевертнем?! - радісно вигукнув він.

- Ні - анімагом, перевертні народжуються із внутрішнім звіром, і їхній життєвий цикл щільно переплетений із місячним. Ти ж залишаєшся самим собою, тільки з новою здатністю, і якщо іншим магам необхідно витратити кілька секунд на заклинання анімагії, то тобі достатньо буде просто накинути мереживо на себе.

- А життя-то налагоджується! - усміхнувся Матео, потираючи руки. - Я вже не сподівався повернути своє рідне тіло, а тут ще й це, мені не терпиться спробувати!

- Чудово, - почувся крижаний голос Абігора, - то може мені ще сходити прогулятися?

Здригнувшись, я обернулася до наставника, але від його погляду, спрямованого на мене, всі думки з голови вилетіли. Так дивиться кобра перед атакою або голодний вовк на здобич. Виникло дивне бажання набичитися, спрямувавши на нього роги й оголити ікла. Стоп! Звідки взагалі це?

Поки я займалася самокопанням на тлі невластивої мені реакції, Матео, поправивши покривало, відповів Гору:

- А знаєш, що - сходи! - і поки ми з Карро на пару дивувалися нахабству злодюжки, той продовжив усміхаючись, - Бажано на базар, у бік крамниці одягу. Розміри сказати?

- Розберуся, - буркнув у відповідь наставник, - у крайньому разі магією підженемо.

Потім він підійшов до своїх сумок і почав ритися там, витягуючи запасний одяг.

- Ніко, у тебе немає якихось важливих справ? Чи ти вирішила взяти участь у примірці? - глузливо запитав він мене.

Фиркнув, вирушила до себе в кімнату. Якихось термінових справ у мене не було, але може вийде зв'язатися з Лоєю.

- А що, я не проти, - почувся сміхотливий голос Матео за спиною і глухий ляпас потиличника. - Гей, боляче ж!

***

Мені вдалося вивідати у Карро те заклинання з дзеркалом і тепер іноді зв'язувалася з подругою не тільки за допомогою зачарованих листів. Ось і зараз я з нетерпінням вдивлялася в помутнілу під чарами дзеркальну гладь, очікуючи відповіді.

Звісно, існувала ймовірність того, що Лоя в цей момент зайнята справою або в дорозі. І в цьому полягав головний мінус цього заклинання - той, кого викликають, навіть не підозрює, що з ним намагаються вийти на зв'язок, якщо тільки поруч не промайне дзеркальна поверхня. Зачаровані листи у вигляді паперових метеликів у цьому плані надійніші.

Але сьогодні удача була на моєму боці і невдовзі в кишеньковому дзеркальці відбилося схвильоване обличчя подруги.

- Привіт! Що в тебе сталося? - стурбовано запитала вона.

- Привіт, зі мною все нормально, чому ти питаєш?

- Ми з наставником уже повернулися в академію, учора відзвітували з практики. А сьогодні я бачила вашого альфу, він тебе шукає?

- І знайшов, - відповіла я і, оскільки Лоя знала мою історію, додала не ховаючись, - вимагає, щоб я повернулася додому і вийшла заміж.

- От же гхар!

- Ага, він самий, але ти ще не все знаєш, мій наречений - Янош!

Ця новина так вразила подругу, що та застигла здивованим бовваном. Водночас до мене дійшло те, що сказав Лоя до цього.

- Почекай, ти сказала, що бачила дядька сьогодні? - перепитала я, і дочекавшись кивка, продовжила, - але в мене він був минулої ночі, що йому могло знадобитися в академії?

- Не знаю, він із порога зажадав провести його до ректора. Ти б бачила ту тисняву з охочих запропонувати свої послуги. Дивуюся, як дорогою не підсковзнувся? - усміхнулася вампірша.

- Що ти маєш на увазі? - не зрозуміла я.

- Ті дівчата так на нього слину пускали, що напевно кілька калюж набралося.

- Сподіваюся, ти не була серед них?

- Ні, звісно! - з ображеним виглядом вигукнула та, але миттю пізніше вираз її обличчя став мрійливим, - З іншого боку, не можна заперечувати, що там є на що задивитися.

- Лоя!

- Що? Мені подобається все красиве: картини, скульптури, мужики... - лукаво примружившись, простягнула вона, намотуючи на палець локон білого волосся. На що я тільки розуміюче хмикнула. Прекрасно пам'ятаючи про велелюбність подруги, анітрохи не сумніваюся, що її колекції регулярно поповнюються за всіма трьома озвученими пунктами. Але довелося додати серйозності в нашу розмову: