12 глава

Весь час до повернення Абігора ми з Матео жартома сперечалися, причому хлопець постійно переходив на флірт. Я ж, бачачи перед собою зворушливу мордочку єнота, серйозно сприймати загравання не могла і дедалі частіше віджартовувалася. Карро, який повернувся, застав зворушливу картину: я розповідала студентські байки, чухаючи пузико розімлілому єнотові.

- Яка ідилія! Я вам не завадив? Може мені ще піти погуляти? - уїдливо поцікавився він.

- Ні, ну якщо хочеш погуляти - то хто ми такі, щоб тобі це забороня-а-а-а... - одразу ж зреагував Матео, але був скинутий мною з колін, де до цього з комфортом розвалився.

- Гей, а як же моя компенсація моральної шкоди і фізичних незручностей? - ображено запитав він у мене.

- Зараз я тобі компенсую, - відповів йому Гор.

- Що тобі почухати? Пузо? За вушком? Може ще що? - із цими словами він почав наступати на єнота, пропалюючи його розлюченим поглядом.

- Е-єй, ти чого? Ніко, ти ж казала, що між вами немає нічого, з чого він на мене кидається? - запанікував Матео, тоді як наставник зупинився і, подивившись на мене незрозумілим поглядом, втомлено вмостився в старому кріслі.

Не зовсім розуміючи причин такого стану наставника, я запитала:

- Що сталося?

- Поспілкувався з друзями нашого домашнього улюбленця, - процідив він.

Ми стривожено переглянулися з єнотом:

- У нас проблеми?

- Так, у нас одна жирна проблема.

- Но-но, я б попрохав, це все хутро!

Абігор зміряв злодюжку роздратованим поглядом і звернувся до мене:

- Нам треба прискоритися, на нас скоро оголосять полювання.

Я перевела погляд на вікно, де було добре видно небо, яке захід сонця розфарбувало в неймовірні кольори.

- Доведеться призивати, - простеживши за моїм поглядом, сказав Гор.

Я скривилася, але покірно пішла готувати пентаграму призову сутності. Взагалі - це не найкраща ідея, але з огляду на те, що час нас підтискав, іншого варіанту в нас справді не було.

- А що так можна було? - здивувався Матео, - А навіщо ми тут тоді стирчали?

- Є різниця: битися з покликаним духом, який підживлюється через пентаграму силами того, хто його закликає, або з тим, що прийшов сам, - відповів йому наставник.

Після того як я підготувала все для заклику і ритуалу упокоєння, всі зайняли свої місця. Гор почав читати заклик, я підготувала заклинання упокоєння, єнот розвалився на продавленому дивані, хрумтячи яблуком, купленим Абігором.

Відлунали останні слова заклинання, над пентаграмою завилося сіре марево, що поступово перетворювалося на розпливчасту людську фігуру. За частку секунди сформований дух підібрався й атакував Абігора, спробував атакувати, оскільки саме в цю мить я кинула в нього своє заклинання, наситивши силою вдвічі більшою, ніж зазвичай потрібно. Але в той самий час за спиною пролунав моторошний крик, через який я мало не збилася, а Гор здригнувся. Обернувшись, ми здивовано вперлися на волаючого Матео. Він під нашими поглядами зніяковів і з винуватим виразом мордочки сказав, що життя його до такого не готувало.

- Мені б зараз не завадило, якби хтось дуже щедрий поділився зі мною магією, - втомлено простягнув Карро, витираючи піт на лобі й хитро поглядаючи в мій бік.

- Яке щастя, що в нас тепер є ще один маг, не демон, здатний щедро поділитися маною, - радісно відповіла я, на що наставник скривився, а єнот насторожено нагострив вушка.

Поки Карро приходив до тями після упокоєння полтергейста, я стерла пентаграму і почала прибирати розставлені раніше пастки. Знищуючи останнє закляття, я відчула на собі холодний злий погляд. Обернувшись, нікого не побачила, проте шкіра, що вкрилася мурашками, не дозволила розслабитися. Поквапилася повернутися в кімнату до хлопців.

- Гор, у заявці позначено тільки один дух?

- Так, а що сталося?

- Тут є ще щось.

Варто було мені це вимовити, як у будинку почало коїтися незрозуміло що: віконниці на вікнах і всі двері зачинилися, стіни почали тріщати, підлога трястися, зі стелі посипалася потерть, а з кухні пролунав крик, сповнений болю. Першим ділом, я обернулася на диван, де востаннє бачила Матео, і зустрівшись із переляканим поглядом злодюжки, переглянулася вже з Абігором. Не змовляючись, ми рвонули на кухню. Міжкімнатні двері довелося знести заклинанням. Картина, що відкрилася нам, породила чимало запитань.

- Це ще хто? - запитав Абігор, розглядаючи труп невідомого чоловіка, що лежав у калюжі крові, яка натекла з розірваного горла.

- К-кірк, - тремтячим голосом відповів Матео, що притулився до моєї ноги.

Повисла тиша, ніхто не хотів озвучувати очевидне - якщо один із колишніх "приятелів" хлопця поліз до хати по нас, значить, полювання на нас уже відкрито.

- Хто міг це зробити з ним? - запитала я наставника, повертаючись так, щоб прикрити його спину і не пропустити нападу ззаду.

- Полтергейст мало з ким уживається на одній території: нижчий демон, озлоблений домовик, дрекавац[1] - хто більше подобається?