11 глава

За моїм задумом, хлопець мав перетворитися на єнота рівно на добу, заклинання обороту було відпрацьоване до автоматизму - в академії ми розважалися тим, що накладали його одне на одного і засікали час, за який позбувалися чар. Але свою роль зіграв всесвітній закон підлості, і саме в цей момент Абігору спало на думку увірватися до мене в кімнату, а оскільки я стояла дуже близько до дверей, наставничок зніс мене з місця, я збилася із заклинання і замість закріплювального слова видала лайку. Деактивувати чи зупинити оборот було неможливо і мереживо чар обплело Матео з головою, після чого його постать попливла і зменшилася в розмірах. Злодюжка набув вигляду єнота, але...

- Це що? Хто це?! - збентежено видихнув Гор і, втрачаючи самоконтроль, рвонув мене за грудки, притягуючи до себе. - Ти зовсім збожеволіла? Хто тобі дав дозвіл на оборот людини?!

- Це Матео і я хотіла йому допомогти, - пригнічуючи власні інстинкти відповісти агресією на дії наставника, я відповідала рівно і беземоційно.

- Ну, і як же ти йому допомогла, перетворивши на монстра? - зі знущанням запитав Гор.

- Монстра? - пискнув Матео, який до цього ошелешено розглядав маленькі долоньки з тонкими пальчиками, які закінчувалися гострими кігтиками.

- Це єнот, - я ледь не проричала ці слова - демона стримувати ставало дедалі важче, тим паче, якщо врахувати, що Карро так і не відпустив мене, тримаючи за грудки і нависаючи наді мною.

- Це єнот? - перепитав Абігор, піднявши брову, потім перевів важкий погляд на жертву мого чаклунства і, повернувшись до мене, їдко продовжив, - Мені зводити тебе до звіриніцу чи краще енциклопедію подарувати з картинками тварин?

- У мене б усе вийшло, якби ти не втрутився, що ти тут забув?! - втрачаючи терпіння вже я почала гарчати на нього.

- Тобто, це я винен, що ти знову накосячила? - розлютився ще сильніше Гор, схиляючись ближче до мене і мало не торкаючись мого носа своїм.

- Якщо ви зараз смоктатися почнете - я зовсім засмучуся.

Безпардонні слова Матео, як не дивно, мали протверезний ефект - Гор відскочив від мене як ошпарений. Його все ще трусило від пережитих емоцій, але було видно, що хлопець узяв їх під контроль, перетворюючись на терплячого наставника. У мене ж усе ще нервово смикалася верхня губа, намагаючись продемонструвати подовжені верхні ікла в оскалі. Перевела погляд на руки, стиснуті в кулаки, по яких стікала густа темна кров - подовжені кігті прошили долоні наскрізь. Видихнула і по черзі витягнула кігті з власної плоті, відсторонено поспостерігала за тим, як ранки почали затягуватися, і подивилася на Матео.

Схожість з обраною мною твариною була слабкою: лише мордочка, пухке тільце і лапки виглядали так, як має бути у звичайного єнота. А ось непропорційно великі вуха, як у кажана, маленькі загнуті чорні ріжки, перетинчасті крила і котячий хвіст із пензликом-стрілою на кінці - явно належали іншій тварині, точніше - нечисті, а ще точніше - гхару, якого я згадала, коли Гор збив мене з ніг.

- Так, Ніктаніелла, ще раз - хто це? - спокійно запитав Абігор.

- Матео, - так само спокійно відповіла я, на що наставник мовчки вигнув брову і, схрестивши руки на грудях, вичікувально втупився на мене. Я не горіла бажанням видавати хлопця, але ще сильніше не хотілося загострювати стосунки з Карро, тому, вимучено продовжила, - він забрався до мене в номер і хотів обікрасти.

Гор перевів важкий погляд на злодюжку, на що той відреагував вельми своєрідно: розвів у боки руки, а потім бочком то на карачках, то на задніх лапах наблизився до мене і сховався за ногою. З огляду на те, що новопридбане тільце Матео було вдвічі товщим за мою ногу, вийшло в нього так собі. Наставник на це нічого не сказав, лише прикрив очі та зробив кілька глибоких вдихів-видихів. На якийсь момент мені стало навіть шкода його, напевно, якби в нього не було білої шевелюри, після практики зі мною обзавівся б помітною сивиною.

- Ти сказала, що таким чином намагалася допомогти йому, що в нього за проблема? - тихо і спокійно запитав він, після чого підняв на мене погляд, що видав реальний його стан - якщо не буду обережною, ризикую спричинити справжній локальний апокаліпсис.

- Він маг, але потрапив у руки до злочинного авторитета і той не відпускає Матео на навчання, взагалі з міста, тримає на гачку. Я вирішила, що в образі звіра він зможе без проблем покинути місто. Заклинання діятиме лише добу - цього вистачить, щоб утекти подалі.

- Шкода тебе розчаровувати і руйнувати такий геніальний план, але заклинання діятиме довше доби, - беземоційно вставив Гор.

- Що?! - ошелешено перепитали ми з Матео, після чого я опустила на нього очі й оглянула магічним зором - Карро мав рацію, чари заклинання збилися і виглядали не акуратним мереживом, а сплутаною павутинкою, ба більше, місцями вона була порваною або розтягнутою. Від побаченого в мене очі ледь на лоб не полізли. Як? Ну от ЯК могло таке слабеньке і просте заклинання так покоробити?!

- Ну, давай, добий мене вже, я тільки-но подумав, що гірше вже бути не може, - сумно дивлячись на мене знизу вгору попросив Матео.

Зковтнувши, я озвучила йому побачену картину, додавши, що тепер невідомо, коли заклинання розвіється, чи станеться це взагалі і які можуть бути наслідки. Новина ввела хлопця в ступор.

- Ти напрочуд спокійний, - звернувся до нього Карро.