8 глава

- Дами вперед? – з кривою посмішкою запропонував Абігор, киваючи на люк.

- Вчасно ти правила етикету пригадав, - хмикнула, боязко поглядаючи на останнє місце, де міг ховатися можливий ворог.

Наступного моменту наставник накрив нас пологом тиші, здивовано подивилася на нього.

- Не хочу, щоб нас підслуховували, якщо, звичайно, не виявиться, що й там нікого немає, – пояснив він свої дії. - Значить так, ти левітацією піднімаєш кришку люка, а я кидаю туди «магічні пута». Потім, ти залишаєшся тут і тримаєш напоготові заклинання на упокій вищої нежиті. Я спущусь вниз. Якщо все буде добре – ти приєднаєшся до мене, а ні – у темпі забираєшся звідси, запечатуєш увесь будинок і викликаєш допомогу.

- Стоп, а ти як же?

- Сподіваюся протриматися доки прийде допомога.

- Ти здогадався, з ким ми маємо справу?

- Більше за все це ліч[1]. Все свідчить про нього. Усі ці книжки з темної магії, пентаграми на кресленнях, зникнення людей. Та й управління упирями лічу цілком під силу.

- І як його вбити?

- Знищити філактерію[2], в якій захована душа ліча, - відповів Гор і, обвівши поглядом завал з магічних предметів, додав, - це має бути сильний артефакт.

– І не факт, що він тут, – припустила я. - Особисто я не стала б тримати річ, здатну згубити мене поряд з собою.

- Може бути.

- Не може, - втрутився третій голос, що змусив нас з Абігором напружено перезирнутися. Обернувшись, ми побачили тьмяну постать людини – примару, яка непомітно прорвалася під полог тиші. За життя це був середнього зросту та приємної зовнішності чоловік, ще не старий, але вже у роках.

- Міхай, я так розумію, - припустив наставник.

- Так, юначе, колись так мене звали… - сумно відповів привид. – А ви практиканти, чи не так? Прибули розбиратися з тим бардаком, що тут діється?

- Це очевидно. Вам є що нам сказати?

- О, я багато чого сказав би, та не при дамі, - підморгнув мені Міхай. - Вас цікавить філактерія?

- І ви скажете нам де вона?

- Скажу, але за умови, - кивнув Міхай і, пильно дивлячись у вічі Абігору, додав, - що ви не станете мене упокоювати.

- Але ж ви пам'ятаєте, чим обертається подібне посмертя? - втрутилася в розмову я.

- Кожний привид перероджується у полтергейста, я пам'ятаю, однак і в небуття йти поки не хочу. І вже краще така ілюзія життя, ніж забуття! Вам, маграсам, цього не зрозуміти, ви довгожителі. І це єдина моя умова, не подобається - шукайте самі артефакт або плануйте далі шалені плани самогубства! Від мого льоху цей гімнюк прорив десятки ходів із печерами та розгалуженнями – спробуйте знайти, де він заліг.

Замовчавши, Міхай вижидально переводив погляд з Гора на мене. Ми переглянулися, але вибору в нас насправді не було. Не приймемо допомогу привида - втратимо час на пошук артефакту, вступимо в бій з лічем - лише на якийсь час усунемо його, і це якщо самі не постраждаємо. Битися з лічем на його території, у маленькому, замкнутому приміщенні – дурна витівка. А залишити після себе потенційного полтергейста – не страшно, навряд чи хтось тут ризикне оселитися окрім випускників Ніваріума, а впоратися з буйною потойбічною сутністю зможуть навіть знахарі та відьми.

- А чого ви взагалі вирішили нам допомогти? – підозріло запитав Карро. - Ви цілком могли поспостерігати за нами з темного кута і почекати поки закінчимо.

- Довго ж чекати довелося б, а то ще й поділитися домом, хтозна як би у вас там склалося?

- Гм, ну добре, ми згодні, - сказав наставник, - де філактерія?

- Одразу б так, - тієї ж миті пожвавився привид. - Потрібний вам артефакт у тій купі.

Ми обернулися у вказану сторону. Старовинні кубки, медальйони, кулони, дорогоцінне та напівдорогоцінне каміння – все звалено в купу і фонує магією.

– І це твоя допомога? – обурено вигукнув Гор.

- Не поспішайте робити висновки, юначе, - дорікнув йому Міхай. - Я вказав область пошуків і впізнаю потрібний предмет. Я його бачив, вже після того як… Загалом, я знаю, як він виглядає. Шукайте кулон з непримітним місячним каменем.

Кивнувши примарі знахаря, Абігор попросив мене запечатати люк і залишитись слідкувати за ним, а сам пішов шукати філактерію. Я вирішила з'ясувати, що тут сталося.

- Кхм, Міхай, не могли б розповісти, хто з вами це зробив?

Чоловік довго мовчав, спостерігаючи, як Абігор перериває магічні предмети. Я вже думала, що не відповість, коли почула гірке:

- Мій друг... Ми разом росли, разом вступали на нульовий курс і вчилися також разом. Друзі не розлий вода, рідніші за братів. Коли заселялися до гуртожитку, домовилися з іншими хлопцями, щоб і кімнату займати одну. Тільки він на цілителя хотів вивчитися – у нього дар був, слабий правда. Це потім уже з'ясувалося, що далі за перший курс йому ходу немає. Пам'ятаю, як бушував, прокльонами сипав, теж мені цілитель, - Міхай гидливо сплюнув і продовжив, - Він сподівався на вищий ранг, а тут такий облом!

- Ви не помітили, коли він захопився темною магією?