3 глава

- Дивись, що знайшла! - глухо сказала я, звертаючись до Абігору і демонструючи людську засохлу п'ятірню з кривими обламаними кігтями, яка попри все активно ворушилася.

Наставник теж дуже "зрадів" моїй знахідці: спочатку округлив очі, потім позеленів і заходився кашлем, тому що не встиг повністю прожувати свій бутерброд. Добре хоч додумався запити водою з фляги, а то я вже замислювалася, як доставлятиму його холодну тушку в академію. Жартую звичайно, навіщо його в Ніваріум тягнути, якщо можна тут прикопати, благо місце і компанія відповідні.

- Підіймайся, потрібно забиратися звідси скоріше, - сказав Гор, вдало уникнувши смерті. -  І викинь цю гидоту!

- Чому, це ж усього лише рука, навіщо йти так скоро, - заперечила я, викидаючи бяку. Їсти після такого не хотілося, а ось відпочити ще пару хвилин не відмовилася б.

- Тому що у неї має бути хазяїн, до того ж цей клаптик суші занадто сильно змахує на курган. І що, якщо знайдений тобою живчик мешкає тут не в однині?

- Звідки тут взятися кургану, якщо це учбовий полігон?- дивна розбіжність змусила замислитися про живучий обрубок, точніше, про його хазяїна.

- Не знаю, але ці болота давно і досить довго використали в якості полігону. Інформацію про те, що тут раніше знаходилося можеш пошукати в архівах, я ж коли зіставляв маршрутний лист з картою, переглядав лише останні зведення і замітки.

Важко зітхнувши і підхопивши сумку, я відправилася далі підкорювати болото. Повторивши моє зітхання, услід за мною потопав Біс. Цікаво, а ночувати-то ми як будемо? Є у мене підозри, що вночі тут особливо весело. Я озвучила своє питання Абігору.

- Ночувати будемо ми, - бридко посміхаючись, відповів він та вказав на себе і скакунів, - а ти чергуватимеш, тобі-то сон не так вже й потрібний.

Від такого нахабства я затнулася, і трохи не пірнула у болото. Спасибі амістру - встиг за куртку схопити і повернути в стійке положення. Ні, я все розумію, і в ситуації, що склалася, сама б запропонувала почергувати. Але можна було викласти це трохи інакше, хоч би у вигляді пропозиції, а не грубо ставлячи перед фактом! Даремно я викинула ту лапу, краще б непомітно підкинула йому в сумку.

- І ось ще що, - продовжив через якийсь час Абігор, - обернися знову звіром - так більше шансів знайти нормальне місце для ночівлі.

- А не рано спати укладатися? - запитала я. Небо над болотом затягнуло хмарами, тому орієнтуватися по ньому було скрутно. То ж довелося прислухатись до своїх відчуттів, які підказували мені, що зараз було приблизно три-чотири години дня.

- Пошуки відповідного місця можуть розтягнутися надовго, та і краще буде зробити це до настання темряви. Згідно зі знайденими зведеннями, тут водиться переважно дрібна нечисть і немертві[1]. Але про всяк випадок потрібно гарненько підготуватися, попрацювати над захистом, а це теж займає час.

- А що ще було в тих замітках? Та кисть явно не могла належати дрібній нечисті або нежиті.

- Щоб без крайньої необхідності сюди не лізли.

Трохи сторопівши від такої інформації, на секунду пошкодувала, що не залишилася з Яном, він би нізащо ні в які сумнівні болота не поліз. Потім знизала плечима - будь що буде, назад час не відмотати. Процес трансформації перервав окрик Абігора:

- Почекай, я спішуся!

Дочекавшись, коли той злізе із Смерча, я завершила зміну іпостасі. Цього разу все пройшло не так весело. К'яард вже був готовий до сюрпризу. І усього лише нервово  рикнув, та відступив на крок, при цьому, трохи не віддавивши ногу Гору, але той встиг відскочити. Ех, якщо чесно, перша його реакція потішила більше. Гм, а що як...

- Навмисно злякаєш Смерча - роги відпиляю, - застеріг мене Абігор, знову злітаючи в сідло. Грр-р-р, у нас настільки виразна морда? Потрібно з цим щось робити.

Місце для ночівлі дійсно знайшлося нескоро і на той час, коли ми з наставником облаштували привал, захистивши його від усіх можливих видів нечисті і нежиті, вже встигло стемніти. Перекусивши на швидку руку, Карро завалився спати, а я приступила до обов'язків дозорця. На охранку довелося витрачатися Гору, оскільки мені потрібні були сили для чергування. Результатом його праці став найпотужніший захисний контур, який куполоподібним щитом пульсував над нашою стоянкою.

Абігор наполягав, щоб я чергувала у вигляді звіра, нібито так мені буде легше відчути наближення "гостей". Але імпульси, що шли від максимально посиленої охранки зробили нестерпним перебування в цій іпостасі. Так що довелося мені час від часу звертатися до демонічного єства, прибігаючи до часткової трансформації, щоб "обмацувати" навколишню місцевість на предмет вороже налаштованих істот.

Декілька разів до нас навідувалася місцева мара, що не ризикнула наблизитися до контура ближче, ніж на десять метрів. Тинник теж ушанував своїм візитом, і, так само як і його підопічні не ризикнув познайомитися ближче, обмежившись спостереженням здалека. Було багато й іншої дрібної нечисті, що мелькала то тут, то там, я навіть особливо на неї уваги не звертала. Куди більше мене займав гаул[2], який за ніч підходив до контура більше десятка разів і зникав, як тільки я починала формувати фаєрбол.

Коли небо над болотами почало яснішати, і уся навколишня нечисть і немертві поховалася, я зітхнула з полегшенням - наші страхи не підтвердилися. Болота ми покинемо вже завтра, в другій половині дня, за підрахунками Абігора. Ще днинку проскочити і ніч простирчати - залишилося потерпіти трохи і вже буде ліс, зі свіжим повітрям, живими деревами і твердим грунтом під ногами.