Chapter 35. The end.

27.02.2025

AVERY

Здавалося, що минула ціла вічність, поки ми доїхали до океану. Але це безумовно того вартувало. Океан — це заворожуюча безмежність, що ніколи не перестає захоплювати. Його величезні хвилі, мелодійний шум і солоний аромат миттю заряджають позитивом, забуваючи про усі клопоти. Я відразу вискакую з машини та мчу до води, в той час як Ліам вимикає мотор. Він щось мені голосно кричить, але звуки океану заглушили його слова. Я швидко знімаю взуття і вступаю у хвилі. Вода є дещо прохолодною, але це мене не зупиняє, а лише додає настрій.

— Не будеш завтра відкладати копита? - чую знайомий голос і обертаюсь. На березі стоїть Джулі, а поруч з нею Джойон та його дівчина. Я збиралась підійти до них, але раптом почула гавкіт під ногами. Опустивши погляд, бачу цуценя з м'ячиком в пащі, який він відразу випускає. — Оу, ти йому точно сподобалась. Він тепер від тебе навряд відійде, - сміється Джулі, коли я виходжу на берег. Відчуваю, як пісок приємно холодний під ногами, з'являється відчуття затишку та спокою. Ліам підходить до нас, вітається з друзями і обіймає мене за талію.

— Я був здивований, коли дізнався, що ви все-таки зійшлись, - сказав Джойон, піднімаючи брову і приховуючи усмішку. —Після академії ви перестали спілкуватися, а тепер вже рік як разом. Дивуєте! - він легко похитав головою, в очах якого грала іскра амузменту та зацікавленості. Ліам засміявся, реагуючи на його слова, і повів мене до бару на пляжі.

— Взагалі, вони разом вже рік і три місяці. Ти, дурню, навіть таке не запам'ятав, - затараторила Джулі, стукаючи Джойона по плечі

— Ну, як бачите, судьба нас постійно зводить. Після академії ми випадково зустрілися декілька разів в різних місцях і вирішили все-таки провести час разом, - заговорив Ліам, беручи стакан із соком.

— І де ви зараз живете? - із цікавістю запитала Джулі, сідаючи поряд зі мною.

— Неподалік від Чикаго, - відповіла я, з ледь помітною усмішкою, відчуваючи теплі спогади про свій дім. Ліам обіймав мене за талію, притягуючи ближче, і від цього по тілу пробіг хвиля приємних мурашок. Я ще більше притулилася до нього.

— Вечором говорила з Марісою. В академії вчора з'явилося три новеньких. Вона сказала, що роботи безліч, але це їй навіть подобається. Неймовірно, - зітхнула Джулі, покручуючи головою в здивуванні.

— Я навіть уявити не могла, що вона захоче стати помічником Пакстер. Думала, вона першою захоче втекти, - згадала я, пригадуючи слова Маріси про її радість від роботи в академії. Це рішення дійсно вразило всіх. Ліам навіть пропонував їй розглянути інші варіанти, але вона стояла на своєму. Але, незважаючи на це, я тепло усміхалася.

— Тепер у її житті більше розового кольору. Вона навіть купила собі рожевого мустанга, - розсміявся Ліам. Я відразу пригадала, як до нашого двору приїхала рожева машина.

— Навіть якось не звично бачити, як Ліам тепер ладнає з Марісою. Завжди здавалося, що вони як собака та кіт. Один кричить, а інша відповідає ще гостріше, - зауважив Джойон, дивлячись на нас всіх із ледь помітною усмішкою. — Але, можливо, життя вчить нас бути мудрішими і толерантнішими, - засміявся він, піднімаючи свій стакан з соком.

— Може, перейдемо до чогось сильнішого? - грайливо протягла Джулі, і в її очах відразу зʼявилась давно знайома мені іскра. Дівчина заграла плечима і вийняла з пакету пляшку вина, яке, здавалось, було наполовину солодке. Ліам відразу підійняв руку, показуючи протест, а я тільки закивала в згоді

— Я за рулем. Не можу, - Ліам награно надув губи і підсунув до себе стакан з соком.

— А я буду, - я дала Джулі пустий стакан.

— Мін Ра, а ти будеш? - Джулі підійшла ближче до дівчини Джойона. Та відразу усміхнулась і закивала.

Здається, вона трохи соромиться. Але я впевнена, що з часом вона звикне до нашої компанії і буде відчувати себе комфортно серед нас.

Коли всі дізналися, що Джойон почав відносини, багатьох це здивувало, але усі раділи за нього. За останні п'ять місяців Джойон значно змінився: він частіше усміхається, активніше спілкується та став відкритішим, особливо порівняно з тим періодом після подій в академії. З ним наче стартував новий етап життя. І це дійсно добре. Чон Мін Ра йому дуже підходить і підтримує. Звісно, спочатку для Ліама було дещо дивно бачити Джойона поруч з іншою дівчиною, але він висловив думку, що це не його справа і що Джойон має відчувати себе розслаблено поруч з ним.

З Джошом ніхто з нас давно не бачився і навіть не має його контактів. Але Джулі завжди говорить, що в нього все добре і він живе супер шикарно. Проте, коли ми питаємо, звідки вона це все знає, вона відмахується, кажучи, що це лише слухи, які вона десь почула. Хоча Ліам і я вважаємо, що між Джулі та Джошом щось є, адже Джулі занадто часто згадує його.

А ось про кого точно нічого не ясно — то це Джон Голдсміт. Ліам категорично відмовляється його навіть згадувати і наполягає, щоб ніхто з нас не розмовляв про його батька. Останній раз ми чули про нього від місіс Пакстер і вона сказала, що спеціальна служба, яка його забрала, зараз надає йому підготовлений курс лікування. Мені дійсно хочеться знати, на якому він зараз етапі лікування, але я не збираюся дізнаватися цього від місіс Пакстер. Нехай це і залишиться таємницею.

Зорі на небі сяють все яскравіше, а всередині мене все стає тепліше.

Приємно бачити, коли в моїх близьких все так добре.

Приємно бачити, що на їх обличчях усмішка, а не очі, сповнені сльозами.

Приємно бачити, що вони змогли йти далі, а не стояти на місці навіть після того, коли з ними сталось щось жахливе.

Приємно знати, що вони не планують зупинятися і не зважаючи на все, думають про своє майбутнє і шукають всі можливі шляхи для розширення свого майбутнього і розвитку.

Я рада, що Джойон продовжує рухатися вперед, знаходячи своє щастя, і не забуває тих, хто був поруч на початку його шляху. Приємно спостерігати, як Маріса зуміла прийняти ту частину «я», від якої вона раніше тікала, визнаючи, що вона є частиною роду Голдсмітів. Тепер я рада бачити Ліама там, де він завжди хотів опинитися, рада, що він зміг вирватися із кігтів монстра і знайти своє місце у світі. А я... можливо, ззовні я змінилась трохи, але все ж таки я та сама Ейвері Барклі з Лас-Вегаса, яка опинилась в академії «Ноель». Хоча... думаю, що я відчуваю, як стала міцнішою, більш витривалою.