Chapter 34

AVERY

Це був єдиний ранок, коли мої руки страшенно тремтіли, так само як і все тіло.

Вчора всі пазли склались. В нас є план. Ми повинні діяти строго за ним. Немає часу на відхилення. Лише чітка мета і ціль.

Айві намагалась завадити Голдсміту, але їй це не вдалось. Тому вона звернулась до мене — до єдиної людини, яка могла б холоднокровно оцінити ситуацію, не будучи під емоційним впливом, як Ліам. Мені здається, вона також намагалась звернутись до нього, але безрезультатно.

Айві попала прямо в ціль, і Голдсміт про це дізнався. Вона спробувала втекти і, здавалося, їй це вдалось, але Голдсміт мав свій план. І все йшло так, як він і задумав.

Пʼятниця тринадцяте. Вночі Голдсміт вбив свою доньку, щоб отримати її душу для своєї влади. Душа, яка перетворилася в тендітну білу квіточку. Йому потрібна ця душа для збільшення своєї сили.

— Маріса? - здивовано вигукую, коли чую скрип дверей, і в кімнаті зʼявляється рожевоволоса.

— Не хотіла, щоб ти втікала, - вона радісно засміялася і заплескала в долоні. Я з неприхованим здивуванням дивлюся на неї. І що мені сказати?

— Маріса, я... - починаю запинатись, але потім підіймаю очі, випрамляю спину і з рішучістю говорю: — Маріса, вибач, але я не впевнена, чи прийду на твій вечір, - і полегшено видихаю.

— Куди не прийдеш? - з ванної виходить Ліам, ми з Марісою одразу переводимо на нього погляди. Рожевоволоса прикриває долонею рота, побачивши голий верх брата, потім кидає на мене іскристий погляд, але її настрій миттєво змінюється на ображений.

— Ти будеш проводити цей вечір з моїм братом? Він також вирішив не приходити, - в її голосі чується гіркість. Відчуваю почуття вини, всередині якась легка нудота, і як же мені неприємно від цього всього. Але я не можу розповісти їй правду, що ми з Ліамом плануємо позбутися Голдсміта. Є багато причин для цього, і одна з них — Голдсміт хоче вбити Марісу. Тому їй безпечніше залишатися на виду у великої кількості людей, де він не зможе її відкрито зачепити.

— Маріса, сьогодні... - я закочую очі, намагаючись знайти правильні слова. — Ми... - в моїх очах можна побачити розгубленість і я продовжую водити ними по кімнаті, не знаючи, що сказати. — Я... - мій голос стає тихішим, коли відчуваю погляд Маріси, яка звузила очі в підозрілості.

— Маріса, тобі треба уже шурувати, - раптово втручається Ліам, підходить до сестри, бере її за лікоть і наполягає, щоб вона пішла. Я дивлюсь на нього з нерозумінням, але щось мені говорить, що він це спеціально зробив, коли побачив, що я розсіяна і не можу нічого сказати. Врятував ситуацію, так сказати.

Маріса не покидає спроби вирватись, але її брат надто впертий. Він швидко підходить до дверей і відчиняє їх.

— Ой, - тихо видає Джулі, побачивши перед собою Ліама і Марісу. Дівчина обводить поглядом обох, а вони в шоці дивляться на двійнят. — Пропустите? - вона питає з награною зацікавленістю, не чекаючи на відповідь, і обходить їх, заходячи в кімнату. Джойон теж не залишається стояти і йде за своєю сестрою. Ліам штовхає Марісу за двері і з хлопком зачиняє їх перед нею. Маріса вирішила нічого не говорити і, здається, йде мовчки, не очікуючи хоч на щось.

— Тут до нашого приходу відбувалась якась «гаряча» ситуація? - сміючись, питає Джойон, намікаючи на голий верх Ліама.

— Нічого подібного. Я просто вилив на себе чай, - Ліам вказує на свою футболку, яка в плямах від чаю і лежить на ліжку Джоша.

— А якщо й так, то тебе це ані трохи не стосується, - гаркає Джулі, кидаючи в брата подушку, що їй потрапилася відразу під руку. Джойон кидає злісний погляд на сестру, але зусильно себе стримує і присідає біля неї. — А де Джош? Чи він вже не з нами? - дивуючись питає кореянка. В мене в серці ніби лід. Легка тривожність відразу навідується. Що, він мав бути з нами? Я не готова до цього.

— Його не було цілу ніч. Схоже, у нього свої плани, - кажу невпевнено, а всередині лякаюсь одного. Не хочу, щоб той Джош все зіпсував. Не хочу, щоб через якусь дрібницю все пішло не так.

Якщо все пройде добре, я повернусь додому. Я повернусь до свого звичного ритму життя. Більше не буде ніяких страхів. Більше не буде того, хто це усе вчинив і через кого все це пішло далі. Не буде. Я буду вдома. Буду вільна.

Однак немає нічого бездоганного, не все може бути ідеально, як цього хочу я. І як на зло, ситуація змінилася. Двері різко відкриваються, і Джош стоїть там із своєю властивою йому усмішкою та чорною сумкою в руках. Я впізнала її одразу. Ця сумка здавалась мені підозрілою ще тоді, коли я побачила її вперше на його ліжку. Як же дратує.

— Як приємно усіх вас бачити, - голосно й енергійно вигукує Джош, після чого швидко зачиняє за собою двері.

— Що в сумці? - без особливої церемонії питає Джулі, вказуючи пальцем на чорний аксесуар.

— О, тут, - Джош робить фальшиве здивування і підіймає сумку вище, - куча грошей, - і знову радіть на його обличчі, коли він тягне за бігунок.

Гроші? Куча грошей?

Звідки вони бляха в нього? Як він встиг вхопити все те, коли його дім горів?!

— Звідки вони в тебе? - напружено запитує Ліам і робить крок до нього.

О, супер! Не лише мені вся ця ситуація стає дивною! Рада, що не я одна помітила всю цю херню!

— В той день, коли мій дім став пеленою диму, я посварився з батьком, - його голос в мить став тихішим, вже не було тієї радості, а лише сухий голос, - після сварки я планував втекти, - інтонація в його голосі стала більш жвавішою. — Я тоді наговорив йому куча всього... чого не можу пробачити собі, - його очі стають відразу мокрими. — Я все не переставав кричати про те, що мені до біса надоїла вся ця історія зі страхами, і що з мамою було б краще і тихіше. А після тієї сварки я хотів залишити все. Я планував втекти до бабусі в Малібу, далеко від цього лайна. Батько хотів мене зупинити, але я був такий злий. Зайшовши до його кабінету, я нікчемно вкрав всі гроші. Я був готовий втекти і вийшов з будинку. Відʼїхавши всього на пару миль, я побачив величезні стовпи диму. Через деякий час вернувся в Стренджес, зробив фотографію і надіслав її до Ноель, сподіваючись бути прийнятим там. Купив все, що мені було необхідне, і ось я тут, з купою грошей, - Джош кинув на підлогу сумку і розвів руками. Куточки його очей почали наповнюватись сльозами. Мені стало його шкода. Посваритись з батьками і навіть не мати змоги вибачитись.