Chapter 30

Підходячи до дверей, мені було трохи страшно від думки, що в кімнаті може бути й Джош, але коли я потягнула дверну ручку, стало зрозуміло, що його зараз немає. Звісно, таке мені не могло не принести настрій, і я з полегшенням переступила порівну.

Найскладніше було переодягатися під пильним поглядом Ліама, який, здавалось, не зводив з мене очей і навіть не моргав. Мене це дратувало, бо я ніколи раніше не змінювала одяг на очах у когось.

— Та що це таке, - тихо шикнула собі під ніс, намагаючись застебнути бігунок на своєму топі. Моя роздратованість росла, і я навіть не звертала уваги на Ліама, який сидів на моєму ліжку. Я хотіла швидше впоратися з одягом і вийти.

— Ти так довго будеш поратись, - відчуваючи його руки на своїй спині, я миттєво застигаю. Рука зупиняється на бігунку, мої очі замерли, дивлячись у підлогу. Ліам обережно відводить мою руку, бере на себе контроль над бігунком і легко його застібає. Після цього він повертає мене до себе і дивиться у вічі з легкою усмішкою. — Потрібно було відразу мене позвати, а не мучитись, - він піднімає брову.

— З чого б це ти такий? Якщо чесно, це мене лякає, - я зупиняюся біля дверей, збираючись вийти.

— Тепер мені заборонено бути доброзичливим? - він химках, відчиняючи двері перед мною.

— Так, - відповідаю миттєво, потім закриваю рота, бачачи його здивований вигляд. Ніяково опускаю погляд, потім знову дивлюсь на Ліама і поправляю себе: — точніше ні, можна. Це просто так несподівано, і не схоже на тебе, - кажу, сподіваючись, що він зрозуміє мене. Від його хмурого погляду я відводжу очі, дивлячись на підлогу.

— Барклі, я не якийсь там злий дядько, який себе тільки і поводить, як придурок, - я піджимаю підборіддя з розумінням кивнувши.

Мені більш подобалося, як він називав мене на імʼя, нехай це були одноразові випадки, які можна порахувати на пальцях однієї руки.

— Мені сьогодні снилася Айві, - кажу спокійним голосом, спостерігаючи за його реакцією. Він зупиняється, і його обличчя затінюється темрявою.

— І що там було? - його голос змінився, колишній настрій кудись дівся, і таке відчуття, що вже не вернеться. Його очі стали холодними і відсутніми, наче затемнене небо перед грозою.

— О, та це схоже на... - я почала запинатись, ніяк не могла зібрати думки до купи. Важко сказати щось нормально, коли Ліам такий розбитий, а я не сказала нічого серйозного. Наче, якщо скажу хоч слово не те, то все розібʼється. Все, що я хотіла сказати, зникало в одну мить, немов хтось поїдав мої думки. Дивитись на Ліама було важко, враження, що він досі переживає всі ці хвилини з Айві, ніби це вона досі в нього наживо втиснута і ніяк не відпускає свою історію. — Та це все таке дивне. Спочатку вона була в дуже гарному місці зі мною, а потім опинилась в бібліотеці і влетіла в стіну з картиною Джойона, - я обережно підняла на нього очі. Ліам ще більше похмурів. Знаю, що Айві все ще його болюче місце, було відчуття, що він може впасти з ніг. Я знала, що Айві йому дуже дорога, але навіть не могла уявити наскільки, зважаючи на те, що він досі тримається за неї.

— Бібліотека? - його інтонація звучала більше як твердження, ніж питання. З невеликим іронічним сміхом він майнув повз, не звертаючи уваги на мене. Я поспішила слідом.

Коли я входжу до бібліотеки, мої очі автоматично шукають Ліама. Я відчувала, як моє серце відчайдушно стукає, коли я не бачу його. Звісно, мені на думку відразу спало, що він може прямо зараз знаходиться біля картини, але на всякий випадок мені потрібно було перестрахуватися, щоб я даремно не стояла на пустому місці.

Не поспішаючи я обходила всі стелажі, які ведуть до Ліама і ось я нарешті бачу його. Такий стурбований і навіть трішки наляканий, який водить руками по всіх кутах картини. З боку це могло б здатись, що він скажений, але я розумію, що він лише хоче перевірити свої здогадки, і напевно надіється, що він вірно зрозумів.

Телефон вдруге дзинить, що дає знати про нове повідомлення. Я забираю його з карману і дивлюсь на екран, де висвітлилось «Marisa».

«Я розумію, що скоро Новий рік, і ти, можливо, уже матимеш плани, але я все одно вирішила тебе запросити на міні-вечірку. Надіюсь, ти не зайнята»

«Тринадцятого січня у мене день народження. Так що нічого не плануй, бо у мене уже грандіозні плани!»

Я усміхаюсь на друге повідомлення. Давно не була на дні народженні хоч когось, я навіть своє толком не святкувала, бо у Вегасі зовсім не було до цього. Памʼятаю своє останнє святкування, яке мені вдалось провести в рідному містечку серед друзів. Вони влаштували дивовижну вечірку біля річки в будинку відпочинку, куди позвали практично всіх своїх знайомих! Ой, це, напевно, був самий найкращий мій день. І було приємно сидіти біля багаття з пуншом в руках і говорити про аби що з хлопцем, який подобався.

— Чорт! - від думок мене відриває розлючений Ліам, що ударив кулаком біля картини. Відгомін цього удару розлітається приміщенням. Його очі спалахують від гніву, і кулаки в нього стиснені так міцно, наче він їх не збирається розжимати.

— Можливо, тут нічого немає? - я підходжу до Ліама, і він миттєво реагує на моє зближення: його обличчя помʼякшується, а напруженість зникає.

— Барклі, я відчуваю, що тут точно щось є! Айві не просто так показує це місце! - і після цих слів, все знову повертається: Ліам знову розвертається до картини і мацає все навкруги шукаючи казна що.

— І що тут цікавого на цей раз? - чую поряд дзвінкий голосок Джулі. Дівчина стає біля мене і вся її увага відразу прикутується до Ліама, який надто енергійно старається щось знайти.

— Бляха, ти що робиш? - до нього підлітає Джойон і відстороняє його від картини.

— Там щось є! - зривається Ліам, але не поспішає пхати друга, просто підіймає на нього погляд. Його погляд був з надією, що друг розділить його розуміння, але, здається, що Джойон не поспішає розуміти його.

— Де? В картині? - Джойон миттю опиняється між Ліамом та картиной, захищаючи свій мистецький обʼєкт, як вартовий. Тепер, цьому захопившому хлопцю нічого не побачити. Не думаю, що Джойон дозволить зіпсувати свій витвір мистецтва, і також, останнє, що може йому нагадати про його кохання. — Ти здурів? Я не хочу, щоб з цією картиною щось сталось! - помічаю, що кореєць починає розходитись не на жарт, і це дає знати його жилка на скотині. Не одній мені вдається помітити цей спалахнувший вогник ворожнечі, що навіть можна прийняти за захист свого дорогоцінного. Ліам шукав ключ до Айві, тоді як для Джойона картина була спогадом про неї. Іронічно, обидва хлопці напали на одне й те саме, але з різних сторін.