Chapter 29

У мене в руках вже шоста склянка мохіто. Ніяк не можу відірватися, цей смак притягує мене все більше з кожним стаканом. В очах все літає. Повертаю голову, і все пливе, стараюсь сконцентруватися на Ліаму, який повільно поклав голову на ліжко.

— Агов, - говорю серйозно і підіймаю руку, а рука різко падає назад і я починаю гучно сміятись, падаю на підлогу, вдаряючись головою, а мені навіть не боляче.

— Ти там як? Жива? - підіймаю голову і бачу біля себе Ліама, який нахиляється до мене. Починаю моргати, відчуваю, що обличчя горить. Прикладаю долоню до щоки, і Ліам різко відхиляється. — Жива, - шепоче, а я знову починаю сміятись. Він вміщається біля мене, а я підіймаюсь. Бачу, як він бере в руки пляшку горілки, а я тягнусь до стаканчика з мохіто.

— Джон задовбав, - видихаю я на слова Ліама і починаю шепоті щось нерозбірливе собі під ніс.

— Розумію, - відповідаю я з усім, що змогла набрати сил.

Він починає бурмотіти щось незрозуміле і стає на ноги прямуючи до кухні, я йду за ним. Мої ноги заплутуються, я хапаюсь за будь-який предмет, щоб утриматися. Все перед очима пливе, і я йду повільніше. Бачу перед собою Ліама, який теж не дуже вправно справляється з ситуацією.

— Лишенько, - шепочу я і починаю сміятись, як вкотре перечіплююсь через якусь річ. Чую, як щось з гуркотом падає біля мене, і під ноги попадають уламки. Дивлюсь на розбите, що переді мною, і хочу переступити через нього, але Ліам зупиняє мене і тисне на руку, щоб я відступила, і я, звичайно, роблю це. Повільно відступаю, і Ліам стискає мої руки.

— Ти зовсім дурненька? Хто ходить по уламкам? - він вказує однією рукою на розбиту вазу, а я... я не можу відірвати від нього погляд. — Добре, залишим це, - шепоче він, перебираючи язиком.

— Надто привабливий, - тихо кажу я, опустивши погляд на його шию. На його шиї висить ланцюжок з кулоном, на якому щось написано, але я не можу розібрати. Він звужує брови, не зрозумівши, що я сказала.

— Повтори? - він нахилився ближче. Його пʼяна усмішка була прямо перед моїм обличчям. Я думала, що зараз втрачу дар мови, забуду, як дихати, і взагалі не зможу рухатися.

— Я говорила... - і замовкаю, дивлячись на нього, на його губи, очі. Ліам нахиляється ще ближче, а я підводжусь до нього. Його рука тягнеться до моєї талії, а моя - до його шиї. І наші губи переплітаються в танці. Очі закриваються, а руки починають блукати по його тілу. Відчуваю, як одна його рука лягає мені на оголену спину.

— Ти мене зводиш з розуму, і це не через алкоголь, - шепоче він на вушко, коли віддаляється всього на мить.

Я усміхаюсь, а по тілу пробігають мурашки, ноги стають ватні.

Зводжу його з розуму. І це не моя фантазія, це його слова.

Я тягнусь до нього, а він - до мене. Коли стаю на пальчики і готова накрити його губи, в животі проходить неприємний жар.

Чорт! Мене колотить!

Я різко віддаляюсь від Ліама, а він хапає мене за плечі і знову притягує, думаючи, що це гра і я вирішила з ним побавитись в «кішки і мишки». Від цих рухів мене розхитує з новою силою, немов я на кораблі у шторм. Я відштовхую його і корчуся від нудоти. Ліам усвідомлює, що це не жарт, і опускається на коліна, дивлячись мені в обличчя.

— Щось не так? - його долоня тягнеться до моєї щоки, а я, відчуваючи гіркоту в роті, вимовляю:

— Вбиральня... - говорю я, прикриваючи рот долонею.

Ліам бере мене за руку і веде до дверей, потім відпускає і відчиняє їх. Я біжу до туалету і опускаюсь на коліна. Мене починає сильніше нудити, відчуваю сильний дискомфорт у животі. Живіт ніби поїдає органи.

Я не повинна була пити, особливо з урахуванням того, що давно не споживала алкоголь! Я сама довела себе до такого стану.

— Що там? - обережно запитує хлопець, приоткриваючи двері, але не входячи. Я вдячна за його тактовність.

— Все гаразд, - кажу я, намагаючись встати, але ноги підводять, і я хапаюсь за душову кабінку.

— Точно? - з недовірою він питає, коли чує звуки.

Я відштовхуюсь від кабінки і йду до дверей, потім швидко їх відчиняю.

— Так, точно, - відповідаю я, дивлячись йому в очі.

Брови Ліама піднімаються, коли він оцінює мій стан.

— Здається, ти не добігла. Дати тобі мої речі? - тепер на обличчі Ліама хитра усмішка.

Я оглядаю себе і помічаю на платті пляму. Раптово зітхаю і починаю завзято терти, що так мішає. Але, звісно, це лише погіршує ситуацію. Відчайдушно видихаю і махаю на Ліама, показуючи, що він може дати мені те, що хоче.

Хлопець одразу поспішає до шафи. Коли відчиняє, бачу довгу трубу горизонтально і багато вішалок, на яких висить куча різноманітного одягу. Ліам дістає чорну футболку і чорні шорти.

— Думаю, що тобі не знадобляться ці шорти, бо ця футболка й так на тобі буде надто широко сидіти, і вона досить довга, тож ти будеш потопати, - говорить, коли підходить. Я мовчки беру речі та йду до ванної кімнати. Скидаю плаття, одягаю футболку та знову дивлюсь на пляму. Не знаю, як вивести цю пляму, але беру мило, яке лежить біля раковини, та починаю терти пляму. Якщо мене побачать з цією плямою, це буде незручно - вона виявилася досить великою. Після того, як я закінчую з плямою, вішаю плаття на теплу трубу для сушки.

Коли я відчиняю двері, я спочатку не помічаю Ліама на ліжку, який вже спить і мирно сопів. Від цього мені навіть стало незвично приємно. Я не очікувала побачити таке.

На телевізорі вже не показували гонки, а якусь шоу-програму з призами. Я вирішила посидіти на дивані та подивитись, кому що вдалось виграти, поки моє плаття сохне. Але з кожним виграшом, я ставала все більш втомленою, і мої очі безконтрольно прикривались, поки я їх зовсім не закрила і перед мною залишилась лише темрява.

— Ейвері, рада тебе бачити. - В очі б'є дуже яскраве світло. В вухах грає соловʼїний спів і купа інших звуків, але всередині так приємно і тепло. Відчуваю під собою траву, яка іноді поколює мене через вітер в руках і в частині талії, яка оголена через задерту футболку. — Ейвері-і-і, - простягає чужий голос і лоскоче мені шию. Трава починає шепотіти, а чиїсь пальці тягнуться до мене, а потім хтось водить лоскітно пальчиками по шиї.