Chapter 25

Під моїми ногами тріскали палиці, руками я відганяла комах від себе. Було страшенно незручно, хотілося швидше дійти. Було б краще, якби був поруч хтось, але, як виявилося, Маріса навіть не знала про цю зустріч і відмовилась категорично йти зі мною, сказавши, що їй там не місце, оскільки Ліам її не звав. Джулі не припиняла мені писати про те, що вже почали, а я намагаюся не загубитися в цьому лісі. Але невдовзі я бачу дерев'яний будиночок.

Акуратно ступаю по землі, аби не перечепитися за щось.

Я не дуже звикла до такої температури зимою, хоча не можу сказати, що Невада дуже сильно відрізняється температурою від цього місяця. Цей штат має помірний теплий клімат, можна навіть сказати, що тропічний, особливо в регіоні, де я знаходжусь. Загалом, звикнути можна до такого клімату. Звісно, штат, у якому батьки, не дуже тішиться теплою температурою. Зазвичай я там буваю на Різдво, бо люблю сніг і всю цю новорічну атмосферу, а тут важко сказати, що відчувається дух Різдва. Але як я можу думати про свято, коли у мене вже й так багато клопоту?

Вчора мені довелося придумувати багато виправдань перед батьками та друзями, щоб вони повірили, чому я не можу приїхати. На мить я відійшла від Ноеля, а потім побачила Синтію, яка втратила свідомість, і в ту саму хвилину, де я перебувала всього мить — все зникло. Довелося згадати, що в мене є проблеми.

Зараз моя реальність зовсім інша. Так як я все ще безробітна, мені доводиться сильно економити. Я поки що знайома з дуже обмеженою кількістю інформації про те, як люди живуть тут, але я часто чула, що пан Голдсміт, людина з великим серцем, надає необхідні речі для життя. Однак, це ще не дійшло до мене, тому точно сказати я не можу.

Я підійшла ближче до вікна. Звісно, перед тим як переступити поріг будинку, я б хотіла дізнатись, яка там атмосфера. Не хочу потім виборсатися зі скандалу, мені той скандал аж ніякої користі не принесе. Не хочу бути политою брудом.

— Лялечко Ейвері, — чую над собою неприємний шепіт. Від такої несподіванки, я підскочила на місці.

А він тут якого лиха забув?

— Я просила тебе не називати мене так! — я легко відштовхнула його від себе, на жаль, настільки сили лише вистачило. — І що ти тут робиш? — я злобно на нього поглянула. Якщо нас знову помітять разом... важко уявити, що станеться. Це ж не просто місце, а якась секретна халабуда Голдсмітів. Хай його! Мені триндець буде.

І поки в мене в очах починала наростати паніка, Джош уважно спостерігав за цим і йому навіть не спало на думку відповісти на моє запитання.

— Що ти тут забув? Звідки ти знаєш про це місце?! — мої очі розширилися від люті. Хлопець посміхнувся і знизав плечима.

— Я його позвав, — як тільки двері загуркотіли, пролунав голос Ліама.

Нічого собі!

І що це тепер означає?

Я перекидала погляд то на Ліама, то на Джоша, у якого посмішка не зникала, а ось Ліам виглядав досить серйозним.

— Навіщо? — запитала я здивовано і трохи нервово. Ліам цокнув язиком і видихнув, пропустивши Джоша до будинку, а потім підійшов до мене.

— Барклі, менше слів і більше дії, — він вказав на двері, але я не зробила ні кроку.

Що за хрінь? То спочатку мені нерви ріже найтоншим ножиком і гострим, то тепер говорить до мене, ніби й не ігнорував. Злість підходила до самого вершечку, як же хотілось його придушити!

— Ліам, що тут відбувається? — я торкнулася його пальцем і підійшла ближче, дивлячись прямо в його очі. Хлопець швидко відвернув погляд, але я схопила його за комір і змусила знову дивитися мені у вічі. — Продовжиш поводити себе, як повне мудило? — прошепотіла я, зіткнувши наші погляди та наблизившись до його губ.

Так, це ризиковано, але мені хочеться з ним погратись.

— Мені немає виправдання, — він відійшов від мене. — Але все дійсно виглядало так, ніби ти бігаєш від одного до іншого, — він підняв брову і повернувся в бік дверей.

Я вирішила не продовжувати цю розмову. Зараз він не виглядає, як хтось, хто хотів би поговорити. Ну, нехай. Це означає, що розмову буде відкладено на інший час, на найближчий час.

Зайшовши, я була шокована. Це така халабуда! Справжнє царство спокою!

У самому центрі стояв столик зі скляною поверхнею. Біля нього розташовувався чорний шкіряний диванчик, а поруч з ним телевізор, що правда, не найновішої моделі. З лівого боку, між двома вікнами, знову стояв столик, але вже з дерев'яною поверхнею. Навколо нього були два стільчики і два крісла-мішки, а на столику розташовувалися різні папери та порожня ваза. З іншого боку будиночка знаходилося одне велике ліжко і, ймовірно, два крісла, що розкладалися. І навіть був холодильник! Та це справжня мрія, а не будиночок. Так, маленький, але який затишний.

— Якщо ти продовжиш так стояти та витріщатись в один бік, то краще тримайся осторонь і не сунься під ноги, — суворо сказав Ліам, глянувши на мене з грізним виразом. Та чорт забирай, що за муха його вкусила? Я підняла брову і мовчки підійшла до них, але зробивши це, захотілось втекти. З одного боку Ліам, який, здається, стає ще більш незадоволеним, а з іншого — Джош, який насміхається невідомо з чого. В цей момент я почувалась комфортно тільки біля Джулі, яка стала поруч зі мною.

— Впевнена, що до нього повернувся підлітковий вік, і саме тому він трохи буйний, — прошепотіла кореянка мені на вушко, і на обличчі з'явилася усмішка.

— Барклі, ми сюди не прийшли веселитися, — не змінюючи свого грізного тону, сказав Ліам.

Супер! Ми повернулись до того, з чого починали! Хоч бери і танцюй сальсу на столі, це ні краплі не змінить ситуацію, бо містер грізний Ліам буде все такий же!

Впевнена більш ніж, що на нього так впливає поява Джоша в академії. Він відразу на нього дивився не дуже по-дружньому, а його знаходження тут тільки загострює ситуацію.

Але, якщо глянути з іншого боку, то саме Ліам його сюди запросив.

— Може, пора починати? — не витримавши цього всього, Джойон піднявся з дивану і підійшов до нас. — Що він тут робить? — без емоційно перекинув погляд на Джоша, який лише нахилив голову набік, і подивився на Ліама, який стиснув щелепу.