Chapter 25

Під моїми ногами тріскали палиці, руками я відганяла комах від себе. Було страшенно незручно, хотілося швидше дійти. Було б краще, якби був поруч хтось, але, як виявилося, Маріса навіть не знала про цю зустріч і відмовилась категорично йти зі мною, сказавши, що їй там не місце, оскільки Ліам її не звав. Джулі не припиняла мені писати про те, що вже почали, а я намагаюся не загубитися в цьому лісі. Але невдовзі я бачу дерев'яний будиночок.

Акуратно ступаю по землі, аби не перечепитися за щось.

Я не дуже звикла до такої температури зимою, хоча неможу сказати, що Невада дуже сильно відрізняється температурою від цього місяця. Цей штат має помірний теплий клімат, можна навіть сказати, що тропічний, особливо в регіоні, де я знаходжусь. Загалом, звикнути можна до такого клімату. Звісно, штат в якому батьки, не дуже тішиться теплою температурою. Зазвичай я там буваю на Різдво, бо люблю сніг і всю цю новорічну атмосферу, а тут важко сказати, що відчувається дух Різдва. Але як я можу думати про свято, коли у мене вже й так багато клопоту?

Вчора мені довелося придумувати багато виправдань перед батьками та друзями, щоб вони повірили, чому я не можу приїхати. На мить я відійшла від Ноеля, а потім побачила Синтію, яка втратила свідомість, і в ту саму хвилину, де я перебувала всього мить- все зникло. Довелося згадати, що в мене є проблеми.

Зараз моя реальність зовсім інша. Так як я все ще безробітна, мені доводиться сильно економити. Я поки що знайома з дуже обмеженою кількістю інформації про те, як люди живуть тут, але я часто чула, що пан Голдсміт, людина з великим серцем, надає необхідні речі для життя. Однак, це ще не дійшло до мене, тому точно сказати я не можу.

Я підійшла ближче до вікна. Звісно, перед тим як переступити поріг будинку, я б хотіла дізнатись, яка там атмосфера. Не хочу потім викарапкуватись від скандалу, мені той скандал аж ніякої користі не принесе. Не хочу бути политою брудом.

— Куколка Ейвері, - чую над собою неприємний шепіт. Від такої несподіванки, я підскочила на місці.

А він тут якого лиха забув?

— Я просила тебе не називати мене так! - я легковідштовхнула його від себе, на жаль, настільки сили лише хватило. — І що ти тут робиш? - я злобно на нього поглянула. Якщо нас знову помітять разом... важко уявити, що станеться. Це ж не просто місце, а якась секретна халабуда Голдсмітів. Хай його! Мені триндець буде.

І поки в мене в очах починала наростати паніка, Джош уважно спостерігав за цим і йому навіть не спадло на думку відповісти на моє запитання.

— Що ти тут забув? Звідки ти знаєш про це місце?! - мої очі розширилися від люті. Хлопець посміхнувся і знизив плечима.

— Я його позвав, - як тільки двері згуркотіли, пролунав голос Ліама.

Нічого собі!

І що це тепер означає?

Я перекидувала погляд то на Ліама, то на Джоша, у якого посмішка не зникала, а ось Ліам виглядав досить серйозним.

— Навіщо? - запитала я здивовано і трохи нервово. Ліам цокнув язиком і видихнув, пропустивши Джоша до будинку, а потім підійшов до мене.

— Барклі, менше слів і більше дії, - він вказав на двері, але я не зробила ні кроку.

Що за фігня? То спочатку мені нерви ріже самим тонким ножиком і гострим, то тепер говорить до мене, як ніби і не ігнорував. Злість підходила до самого вершечку, як же хотілось його придушити!

— Ліам, що тут відбувається? - я торкнулася його пальцем і підійшла ближче, глядачи прямо в його очі. Хлопець швидко відвернув погляд, але я схопила його за комір і змусила знову дивитися мені у вічі. — Продовжиш поводити себе, як повне мудило? - прошепотіла я, зіткнувши наші погляди та наблизившись до його губ.

Так, це ризиковано, але мені хочеться з ним погратись.

— Мені немає виправдання, - він відійшов від мене. — Але все дійсно виглядало так, ніби ти бігаєш від одного до іншого, - він підняв брову і повернувся в бік дверей.

Я вирішила не продовжувати цю розмову. Зараз він не виглядає, як хтось, хто хотів би потеревенити. Ну, нехай. Це означає, що розмову буде відкладено на інший час, на найближчий час.

Зайшовши, я стала шокована. Це така халабуда! Справжнє царство спокою!

У самому центрі стояв столик зі скляною поверхнею. Біля нього розташовувався чорний шкіряний диванчик, а поруч з ним телевізор, що правда, не найновішої моделі. З лівого боку, між двома вікнами, знову стояв столик, але вже з дерев'яною поверхнею. Навколо нього були два стільчика і два крісла-мішки, а на столику розташовувалися різні папери та порожня ваза. З іншого боку будиночка знаходилось одне велике ліжко і, ймовірно, два крісла, що розкладалися. І навіть був холодильник! Та це справжня мрія, а не будиночок. Так, маленький, але який затишний.

— Якщо ти продовжиш так стояти та пялитися в одну сторону, то краще тримайся осторонь і не сунься під ногами, - суворо сказав Ліам, глянувши на мене з грізним виразом. Та чорт забирай, що за муха його вкусила? Я підняла брову і мовчки підійшла до них, але зробивши це, захотілось втекти. З одного боку Ліам, який, здається, стає ще більш незадоволеним, а з іншого— Джош, який насміхається не пойми з чого. В цей момент я почувалась комфортно тільки біля Джулі, яка стала поруч зі мною.

— Впевнена, що до нього повернувся підлітковий вік, і саме тому він трохи буйний, - прошепотіла кореянка мені на вушко, і на обличчі з'явилась усмішка.

— Барклі, ми сюди не прийшли веселитися, - не міняючи свого грізного тону, сказав Ліам.

Супер! Ми повернулись до того, з чого починали! Хоть бери і танцюй сальсу на столі, це ні краплі не змінить ситуацію, бо містер грізний Ліам буде все такий же!

Впевнена більше чим, що на нього так впливає поява Джоша в академії. Він відразу на нього дивився не дуже по дружньому, а його знаходження тут, тільки загострює ситуацію.

Але, якщо глянути з іншого боку, то саме Ліам його сюди запросив.

— Може пора починати? - не витримавши цього всього, Джойон піднявся з дивану і підійшов до нас. — Що він тут робить? - без емоційно перекинув погляд на Джоша, який лише нахилив голову на бік, і подивився на Ліама, який стиснув щелепу.